Цьому талановитому українцю випало жити й творити в часи сталінських репресій, війни та голоду. Він пройшов тюрми, психлікарні й пізнав нелегке життя в еміграції. “Поет із пекла” — так свого часу написав про Осьмачку літературознавець Михайло Слабошпицький.
“Теодосій Осьмачка народився у селі Куцівка, що на Черкащині. Окрім нього, у батьків було ще четверо синів і дві доньки, — розповідає Володимир Ткаченко, письменник, співзасновник і співголова благодійного фонду “Тодось Осьмачка”. — Глава родини, Степан, був дуже працьовитим, спершу служив у маєтку поміщика Терещенка, а потім сам вивчився на ветеринара. Здібними були й діти — усі здобули середню освіту. Після закінчення школи Тодось трудився чорноробом, згодом — писарем у земській економії, вчителював у селі Білозір’я (Сумщина)”.
Навчаючись у Київському інституті народної освіти, Осьмачка почав писати вірші й доєднався до групи “Ланка”. Вона об’єднувала літераторів, які відкидали політичне пристосуванство. Членами групи були Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Іван Багряний, Євген Плужник.
“Перша збірка Тодося Осьмачки — “Круча” — вийшла друком у 1922 році, її відзначали за блискучу народну мову та глибину образності, — веде далі Володимир Ткаченко. — Через три роки світ побачили “Скитські вогні”, яку називали своєрідним гімном українському степу. У 1928-му Осьмачка видав третю збірку “Клекіт”, де у формі символічних пророцтв описав знищення українського села. Це викликало гнів більшовицького режиму. Осьмачку переслідували, називали “ворогом народу”. Книги поета вилучали, знищували. Він був змушений переховуватися”.
Тодось Осьмачка вирішує утекти в Польщу. Його заарештовують і відправляють у Свердловськ. Поет утікає вдруге й знову намагається дістатися Польщі. Але його знову заарештовують і звинувачують у шпигунстві.
“У тюрмі Тодось симулював божевілля. І це зберегло йому життя. Зрештою поета відправили до психіатричної лікарні в Києві, — каже Володимир Ткаченко. — Пережите там пекло він згодом описав у повісті “Ротонда душогубців”.
Осьмачці вдалося вийти з лікарні під час німецької окупації. Тоді лікарі злякалися і просто втекли з неї. Кажуть, поет пішки дістався додому, на Черкащину. А звідти невідомо як перебрався до Львова.
“Щодо особистого життя, то у 1920-х роках поет побрався з Лесею Трохименко з Київщини, яка навчалася у медичному інституті. У подружжя народилось двоє синів. Але спільно вони прожили недовго й розлучились, — зауважує Володимир Ткаченко. — Наприкінці 1944 року поет виїхав за кордон. Перший час мешкав у Німеччині. Разом із товаришем, письменником Уласом Самчуком, розбудовував емігрантську літературну організацію “Мистецький український рух”, видав твори “Старший боярин”, “План до двору”. Знавці високо оцінювали його роботи. Зокрема, професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов про “Старшого боярина” писав таке: “Якщо можна перелити Україну в слово — то це повість Осьмаччина”.
Після Німеччини Тодось виїхав до США, згодом мешкав у Канаді, мандрував Югославією та Францією. Часто змінював місце проживання, бо побоювався переслідувань з боку КДБ. Життя у напрузі призвело до того, що в нього почалась важка нервова хвороба. Влітку 1961 року, прогулюючись Мюнхеном, Осьмачка впав посеред вулиці, його розбив параліч. Поет доживав віку на самоті в лікарні недалеко від Нью-Йорка, куди друзі доправили його літаком. А 7 вересня 1962-го його земні страждання закінчились. Поховали Тодося Осьмачку на православному цвинтарі святого Андрія (Саут-Баунд-Брук) у штаті Нью-Джерсі.
У 2017 році разом із сином Осьмачки Ігорем та його внуками — Олександром і Євгеном, ми клопотали перед українським урядом щодо перепоховання праху поета в рідній Куцівці. Але з початком повномасштабного вторгнення цю ініціативу поставили на паузу.
Хочу зауважити, що нині багато видавництв знову друкують твори Тодося Осьмачки. Бо він направду — один з найцікавіших і найталановитіших поетів ХХ століття періоду українізації.
До речі, щороку в Куцівці вшановують митця. Там досі зберігся храм Різдва Святої Богородиці, де його хрестили. У 2013 році засновано літературну премію імені Тодося Осьмачки. Її присуджують за твори, в яких зображено український національний характер, осмислено історичну долю нашої країни та народу. Власне 16 травня знову нагороджуватимемо переможців”.
