Сучасна людина, яка хоче повідомити якусь важливу новину комусь із друзів, колег чи знайомих, просто телефонує або пише повідомлення у соцмережах. Хоп — і вісточка в адресата! Певна річ, у давнину таких способів комунікації і близько не було. А як передавали важливі новини наші предки?
“Одним із найдавніших засобів комунікації був вогонь, — розповідає історикиня Людмила Ігнатенко. — У часи Київської Русі в кожному місті шукали найвищу точку, де складали купи із сухих гілок. У разі потреби їх підпалювали. Дим або був знаком готовності до бою, або ж інформував про напад. Інший спосіб застосування вогню — ліхтарі у вікнах дзвіниць чи веж. Коли все добре — горів один, коли ж ставалося лихо, вартові запалювали обидва.
А найбільш поширеним у Русі способом комунікації була передача новин через спеціально обраних людей — гінців. Часто ними були саме військові люди.
Інформацію про перших гінців зафіксовано в документах ще за князя Олега. Вже тоді існував поділ пошти на три ланки: вісниківці — ті, які привозили добрі новини; гінці — повідомляли про накази князя чи про наступ війська; грамотоносці — ті, що доправляли княжу печать, тобто особливо цінні папери. Поштарі були пішими та кінними. Коней, звісно ж, доводилось змінювати, але такий гонець міг упоратися швидше. До прикладу, з Галича до Переяслава, а це приблизно 600 кілометрів, верхи їхав вісім днів”.
— А як передавали інформацію в козацькі часи?
— Повідомлення гетьмана до народу також доставляли гінці, — розповідає Анатолій Бараннік, науковий співробітник Національного музею історії України. — Від Києва до Львова могли добиратися з вістками близько шести тижнів. Якщо посланець був один — то рухався швидше. Інформація, яку перевозив посланець, була писаною. Він міг чекати на відповідь або ж ні — коли віз гетьманські універсали, які її не передбачали.
— Як працювала комунікація на низовому рівні та під час бою?
— На низовому рівні своєрідними “новинними агенціями” були кобзарі та лірники, які не лише співали пісень, мандруючи, але й переказували, що відбувається у містах і селах.
А під час бою накази козакам віддавали за допомогою литавр. Серед генеральної старшини була навіть посада — довбиш, який бив у литаври, задаючи певний ритм, що допомагало координувати дії підрозділів.
Під час бою накази козакам віддавали за допомогою литавр.
— У Глухівських статтях 1669 року була згадка про потребу створення поштової системи. Коли вона запрацювала?
— Так, у 10 статті йшлось, що на території Лівобережної України потрібно створити поштову систему, яка має складатись з дворів, станцій та передбачати певну повинність. Повноцінно вона запрацювала у XVIII столітті. До речі, і міщани, і селяни часто уникали сплати поштової повинності (свого роду податку). За це від селянина могли вимагали віддати коня чи воза.
Додам, що у ХVІІІ столітті, коли вже запрацювала поштова система, схожа на нинішню, із Глухова до Києва (близько 310 кілометрів) інформацію доставляли 44 години.
— А як комунікували між собою українські повстанці?
— У повстанців були лінії зв’язку різного рівня, на яких працювали зв’язкові, що переносили грипси (дрібно написані повідомлення), підпільну пошту, — розповідає Руслан Забілий, фахівець з історії ОУН-УПА. — Вони мали принести і залишити грипс у чітко визначений час, далі його забирав інший зв’язковий, залишав у “мертвому пункті”, і повідомлення передавали далі. “Мертві пункти” — місця, про які знало небагато людей. Це могло бути дупло (повідомлення клали у пляшку), руїни якоїсь будівлі тощо.
— Як повстанці шифрували повідомлення?
— Наприклад, писали листа про побутові речі, де були закодовані ключові слова. “Хлопці їдуть з міста і везуть вам з ринку огірки” означало, що повстанці везуть зброю.
— Скільки часу забирала передача інформації?
— До передачі її на відстань до 10 кілометрів залучали жінок, які долали шлях за 2 — 3 години. На середні відстані (до 50 кілометрів) переважно ходили чоловіки, а на великих відстанях (від 50 до 300 кілометрів) працювали спецкур’єри — молоді й витривалі.
Щоб передати інформацію за кордон, звісно ж, потрібно було більше часу. Наприклад, сотник УПА Василь Чижевський віз пошту від Романа Шухевича. Він виїхав з Хуста 29 — 30 червня, потрапив у Словаччину і щойно 20 липня з важливою інформацією дістався Мюнхена.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про маловідомі подробиці Революції на граніті — у спогадах її учасників
