“Я ніколи не каявся у тому, що українець”. Щира розмова з 98-річним упівцем Мирославом Симчичем

Чоловік понад 30 років провів у радянських тюрмах і таборах. Він мав шанс вийти на волю раніше, та не хотів зрадити патріотичні принципи.

Фото з архіву героя (2)
Фото з архіву героя (2)
Легендарний сотенний УПА закликає українців самотужки боротися за добробут держави, а не сподіватися на владу.

“Знаєте, не буває дня, аби я не пригадав свою підпільну діяльність”, — каже Мирослав Симчич. Цей чоловік прославився боєм за Космач у січні 1945 року, коли разом зі своїми побратимами знищив каральний полк НКВС із понад 400 осіб. Утім звання Героя України донині в нього нема. Наприкінці жовтня Верховна Рада
проголосувала за надання відповідного статусу Мирославові Симчичу. Тепер остаточне рішення — за Офісом президента. Тим часом “Експрес” поспілкувався з чоловіком про його героїчне минуле.

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року в селі Березів Косівського району на Прикарпатті. Дідусі чоловіка були опришками, а рідний брат одного з них — Гриць Голинський — сотником Українських січових стрільців. Саме за його порадою хлопця віддали навчатися до товариства “Рідна школа” в сусідньому селі. Тоді Мирослав мріяв стати козаком. А згодом став упівцем, який завзято боровся за волю України. Тепер пану Мирославу — 98, він разом із 83-річною дружиною Раїсою проживає у Коломиї на Прикарпатті.

“Трохи здоров’я підводить: переніс інсульт, а нещодавно разом із дружиною перехворіли на ковід, — каже чоловік. — Днями ж вакцинувалися, щоби подбати про свою безпеку”.

“ВОРОГАМ ТОДІ, МАБУТЬ, БУЛО ГІРШЕ, НІЖ У ПЕКЛІ”

— З чого почалось ваше повстанське життя?

— До підпілля я приєднався, як завершив навчання у технікумі. Восени 1943 року мене скерували до куреня, який тоді називався Українською національною самообороною (назва збройного крила підпілля ОУН(б) на Галичині, яке в грудні 1943 року перейменували на УПА-Захід. — Авт.). Згодом мене відправили в старшинську школу. Закінчивши її, отримав звання чотового, і мене скерували до Буковинського куреня. А потім я навіть вишколював повстанську сотню — проводив стрілецькі навчання, польову та сторожову служби.

— Яке псевдо у вас було?

— “Кривоніс”. Обрав його, прочитавши книжку “Рубікон Хмельницького” Юрія Косача. У ній таке прізвище мав персонаж твору, добрий офіцер, який мені дуже подобався.

— Одним із найуспішніших боїв, у якому ви брали участь, вважають битву за Космач. Що пригадуєте з тих часів?

— Ох і зимові свята тоді видалися! На початку 1945 року ми якраз перейшли у село Білоберізка у Косівському районі, перебули Різдво й отримали наказ йти в напрямку Космача. Неподалік від нього, у присілку Брустури, ми розминулися з батальйоном прикордонної охорони, який нас не помітив. Тож більшовики вирішили там ночувати, а ми заховалися у чагарниках. Пересиділи ніч, а вдосвіта повністю оточили той присілок і стали молотити членів батальйону, які здебільшого були комсомольцями, вихованими в більшовицькому дусі.

З ними вели бій цілий день. Під вечір вони прорвалися, і я отримав від сотенного наказ закрити прорив. Ми доганяли їх, оскільки вони відступали до берега по чистому полю. Я вперше у житті бачив, як більшовики стягували вбитих солдатів до хат і палили їх, щоб нам не дісталася трофейна зброя. Тоді я чітко зрозумів, хто такий “русский человек”. Бо між наших людей я не бачив, щоби хтось міг спалити іншого.

Потім із Космача командування прислало сотенного Юрка — молодого хлопця з Поділля, не обізнаного з тактикою ведення бою у гірських умовах. Тож коли настав час вибирати місце засідки, він доручив мені взяти команду на себе. Я вже тоді мав два роки стажу ведення військових боїв у горах, тому погодився. Знайшов місцину поблизу схилу гір та річки з мостом, біля невеликого плоскогір’я — там було вигідно зайняти позицію у формі підкови. Бій за Космач тривав три доби без перерви. Вистрілявши всі свої боєприпаси, більшовики подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення. А ми її перехопили й відповіли, що поміч обов’язково буде. Самі ж вирішили, що не допустимо ніяких допомог. Для цього наше командування зайняло позиції одразу з трьох сторін, з яких можна було підійти до Космача.

/storage/2021/11/13/image/md_Iy3f_22-arh-2.jpeg

Мирослав Симчич (зліва) в роки діяльності підпілля.

— Тоді ви й зловили командира дивізії Сергія Дергачова, який зі своїм полком поїхав рятувати оточених у Космачі?

— Так. Ми зробили засідку та замаскувалися. У цьому була нам велика поміч — падав рясний сніг. Мороз був тріскучий, сягав 17 градусів. Ми померзли, заклякли, але чекали аж до світанку. Аж раптом — гул машин. Я по зв’язку дав наказ підготуватися до бою, хлопці затягнули кулемети. Підірвати міст ми не наважилися, адже мінний вибух міг нас видати. Тому міст розібрали вручну, розкидали. Перша машина врізалася у його розібраний фрагмент, за нею — ще три. В автівках були чекісти: про це я дізнався вже під час слідства у 1968 році. Ми почекали, поки вони всі з’їхалися докупи. Тоді наче Бог їх так спресував нам на користь. Коли підійшла остання машина, я дав команду: “Вогонь!” Мабуть, їм тоді було гірше, ніж у пеклі. Наша сотня була доволі добре озброєна: мала 22 кулемети, полковий міномет, два десятки автоматів, півтора десятка напівавтоматичних рушниць та сотні гранат.

Бій, який став для нас переможним, тривав понад дві години. Загинуло, як написано в моїй карній справі, 405 людей. Під час бою мене поранили в праву руку. Щоб це не вплинуло на бойовий дух сотні, я тихо перев’язав низ рукава, аби не стікала кров. І аж перед закінченням бою знепритомнів...

— Скільки патріотів брали участь у цих боях?

— Загалом було приблизно 1200 бійців, з яких 200 упівців — із Березівської сотні Симчича.

“ДРУЖИНА З ДВОМА СИНАМИ ЧЕКАЛИ НА МЕНЕ 17 РОКІВ”

— Як ви потрапили до рук енкаведистів?

— 4 грудня 1948 року я разом із чотовим Петром Томичем перевіряв зимові криївки. Сніг тоді перестав падати й не замітав сліди. Тож ми вирішили в одній із хат почекати, там познайомилися з донькою двоюрідної сестри господині. А вона, як виявилося згодом, була завербованою членкинею міністерства державної безпеки СРСР і здала нас. Зрештою, хату оточили більшовики, побратими вели бій від обіду до пізнього вечора. У будівлі почалася пожежа, від диму ми знепритомніли. Так нас і схопили. А далі була тюрма в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), катування, допити.

— Що вам інкримінували?

— Справи, заведені на мене, були за “участь у націоналістичному угрупованні”, “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”. 13 березня 1949 року мене засудили на 25 років ув’язнення та відправили на Колиму в Магаданську область.

— Що було найважчим у цьому етапі життя?

— Якщо одного дня нам дали трохи хліба, то потім упродовж тижня ми могли не мати й крихти в роті. А на роботу ходили щодня. Спершу нас, новоприбулих в’язнів, на Колимі було 1200, а через пів року, коли мене звідти вивозили, залишилося лише 700. Смертність була дуже висока.

— Куди вас вивезли далі?

— У селище Мяунджа за 820 кілометрів від Магадана. Там будували велику електростанцію — над цим працювали сотні наших виснажених і опухлих від голоду людей...

А на початку 1956-го мене відвезли в Магадан. Там ще 10 років я отримав за “таборовий бандитизм”, потім було ще 1,5 року — через “порушення режиму”.

Після Магадана я потрапив до колонії Тайшета, в якій зустрів адвоката Степана Бандери на Варшавському процесі — Володимира Горбового, референта пропаганди ОУН Петра Дужого, члена Крайового Проводу ОУН Михайла Сороку.

Потім нас усіх звідти вивезли в Мордовію. Там мене призначили на лісозавод пиляти колоди, та через виразку шлунка я попросив змінити роботу. Тож мене відправили на швейну фабрику, де спершу строчив на куфайки вату, а коли набрався досвіду, то перевели вшивати кишені до залізничних шинелей. А вже звідти в 1963 році мене відпустили зі зони, бо комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін мого покарання.

— Ви одразу повернулись в Україну?

— Начальник спецчастини повідомив, що мені заборонений в’їзд у західноукраїнські області. Я прочитав, розписався і поїхав до Запоріжжя. Там, шукаючи собі житло, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Раїсою. Чесно їй зізнався, що я політв’язень, та дівчину це не злякало. Ми народили двох синів. А в 1968 році мене знову заарештували нібито за нововиявленими обставинами, та не змігши довести жодних “нововиявлених злочинів”, скасували постанову про скорочення мого попереднього терміну і направили відбувати покарання. До майже 11 років, які ще залишалися, згодом додали ще дві статті, тож врешті дружина з двома синами чекали на мене 17 років і три місяці...

“СУЧАСНІ ПРЕЗИДЕНТИ ДУМАЮТЬ ЛИШЕ ПРО СВОЮ КИШЕНЮ”

— У 1978 році у вас була можливість вийти на волю, написавши покаяння. Чому не згодилися?

— Покаятися перед ворогом — це було для мене гірше, ніж плюнути в обличчя свого народу. Я ніколи не просив про помилування, ніколи не каявся у тому, що українець, і завжди залишався собою.

— За свою патріотичну діяльність ви провели загалом понад 32 роки у неволі. Нині Україна — незалежна. Ви задоволені сучасними політичними реаліями?

— Більшовики знищили українську інтелігенцію — тих, хто міг би збудувати ту Україну, за яку ми тоді боролися. Нині кожен президент, прийшовши до влади, цікавиться лише власною кишенею. Це, звичайно, засмучує.

— Чи мріяли ви отримати звання Героя України?

— Думаю, що я заслужив цю нагороду. Проте я ніколи не воював за ордени — лише за Україну.

Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.

Читайте також про карпатського ремісника, який виготовляє бартки

Люди і проблеми
Фото depositphotos.com

Чергової хвилі похолодання слід чекати у другій половині грудня, прогнозують метеорологи.

08.12
Cпорт
Фото gettyimages.com

ЧС-2022 - уже 22-й за ліком турнір в історії. Проте слова “вперше” та “рекорд” тут чути мало не щодня.

08.12
Подробиці
Росія планувала анексувати Україну до серпня 2022 року, – британські експерти

Вже до третього дня війни стало зрозумілим, що плани окупаційних військ провалилися.

08.12
Люди і проблеми
Фото prostir.co.ua

Депутати Одеської міської ради прийняли рішення демонтувати скульптуру російської імператриці Єкатєріни II та пам'ятник російського полководця Алєксандра Суворова. Але є одне “але”.

08.12
Подробиці
США підозрюють нардепа Деркача у фінансових злочинах. Йому загрожує до 30 років ув'язнення

Він також керував агентурною мережею РФ, котра повинна була допомагати ворогу в захопленні України.

08.12
Спецтема
Глава УГКЦ цілує руку священника з окупованого Мелітополя.

Глава УГКЦ Святослав Шевчук наприкінці Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві поцілував руку священникові з окупованого Мелітополя.

08.12
Подробиці
Російські окупанти запустили по українській енергосистемі понад 1000 ракет і снарядів, – Укренерго

Дефіцит потужностей особливо відчувається в перші чотири дні після масованих атак.

08.12
Подробиці
Єврокомісія посилює тиск на Росію дев'ятим пакетом санкцій. Що до нього увійде?

Великобританія також анонсує новий пакет антиросійських обмежень проти фізичних та юридичних осіб.

08.12
Подробиці
Путін порівняв себе з Петром Великим і готує росіян для затяжної загарбницької війни з Україною, – ISW

Інформаційний простір країни-агресорки позитивно відреагував на заяву диктатора.

08.12
Подробиці
Наші воїни відбили атаки ворога біля 14 населених пунктів, – Генштаб

На Херсонському напрямку ворог веде оборонні дії, проводить посилення угруповання військ.

08.12
Подробиці
Окупанти обстріляли Курахове: багато загиблих і поранених

Також рашисти вдарили по Ямполю у момент видачі гумдопомоги місцевим.

07.12
Люди і проблеми
Фото depositphotos.com

Під час роботи з пацієнтами, які пережили важкий стрес, зокрема й у час війни, психологи й психіатри нерідко стикаються з псевдологією або ж міфоманією.

07.12
Подробиці
Мінус 540 окупантів і 17 безпілотників. Генштаб оновив дані про втрати ворога за останню добу

Вночі ЗСУ знищили всі іранські дрони-камікадзе, які намагалися атакувати Україну.

07.12
Подробиці
Фото Херсонської ОВА.

У Херсоні від 20 листопада через російські обстріли загинули 19 людей.

06.12
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Авіація Сил оборони України протягом доби завдала 14 ударів по районах зосередження особового складу.

06.12
Подробиці
Фото СБУ.

Російський капітан зупинив беззбройного 70-річного місцевого жителя, вдарив його в обличчя прикладом автомата та здійснив кілька пострілів.

06.12
Спецтема
Фото freepik.com

Держава вилучила у свою власність активи Ігоря Коломойського, Костянтина Жеваго, В'ячеслава Богуслаєва, Геннадія Боголюбова та Костянтина Григоришина

06.12
Люди і проблеми
Фото freepik.com

Мобінг - це систематичне цькування працівника, зазвичай з метою його звільнення.

06.12
Люди і проблеми
Фото facebook.com/DonorUA.Ukraine

В Україні триває національна кампанія “Твоя кров може воювати. Стань донором”.

06.12
Подробиці
Фото з Telegram-каналу Андрія Єрмака.

Україна повернула додому й тіла 49 загиблих.

06.12
Здоров'я
Фото facebook.com/1tmolviv

Після аутотрансплантації у травмованій нозі бійця почали частково передаватися нервові імпульси. Тож є надія, що він знову зможе самостійно ходити.

06.12
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Відомий російський загарбник пожалівся, що перебував на фронті на "пташиних" правах.

06.12
показати більше