“Я ніколи не каявся у тому, що українець”. Щира розмова з 98-річним упівцем Мирославом Симчичем

Чоловік понад 30 років провів у радянських тюрмах і таборах. Він мав шанс вийти на волю раніше, та не хотів зрадити патріотичні принципи.

Фото з архіву героя (2)
Фото з архіву героя (2)
Легендарний сотенний УПА закликає українців самотужки боротися за добробут держави, а не сподіватися на владу.

“Знаєте, не буває дня, аби я не пригадав свою підпільну діяльність”, — каже Мирослав Симчич. Цей чоловік прославився боєм за Космач у січні 1945 року, коли разом зі своїми побратимами знищив каральний полк НКВС із понад 400 осіб. Утім звання Героя України донині в нього нема. Наприкінці жовтня Верховна Рада
проголосувала за надання відповідного статусу Мирославові Симчичу. Тепер остаточне рішення — за Офісом президента. Тим часом “Експрес” поспілкувався з чоловіком про його героїчне минуле.

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року в селі Березів Косівського району на Прикарпатті. Дідусі чоловіка були опришками, а рідний брат одного з них — Гриць Голинський — сотником Українських січових стрільців. Саме за його порадою хлопця віддали навчатися до товариства “Рідна школа” в сусідньому селі. Тоді Мирослав мріяв стати козаком. А згодом став упівцем, який завзято боровся за волю України. Тепер пану Мирославу — 98, він разом із 83-річною дружиною Раїсою проживає у Коломиї на Прикарпатті.

“Трохи здоров’я підводить: переніс інсульт, а нещодавно разом із дружиною перехворіли на ковід, — каже чоловік. — Днями ж вакцинувалися, щоби подбати про свою безпеку”.

“ВОРОГАМ ТОДІ, МАБУТЬ, БУЛО ГІРШЕ, НІЖ У ПЕКЛІ”

— З чого почалось ваше повстанське життя?

— До підпілля я приєднався, як завершив навчання у технікумі. Восени 1943 року мене скерували до куреня, який тоді називався Українською національною самообороною (назва збройного крила підпілля ОУН(б) на Галичині, яке в грудні 1943 року перейменували на УПА-Захід. — Авт.). Згодом мене відправили в старшинську школу. Закінчивши її, отримав звання чотового, і мене скерували до Буковинського куреня. А потім я навіть вишколював повстанську сотню — проводив стрілецькі навчання, польову та сторожову служби.

— Яке псевдо у вас було?

— “Кривоніс”. Обрав його, прочитавши книжку “Рубікон Хмельницького” Юрія Косача. У ній таке прізвище мав персонаж твору, добрий офіцер, який мені дуже подобався.

— Одним із найуспішніших боїв, у якому ви брали участь, вважають битву за Космач. Що пригадуєте з тих часів?

— Ох і зимові свята тоді видалися! На початку 1945 року ми якраз перейшли у село Білоберізка у Косівському районі, перебули Різдво й отримали наказ йти в напрямку Космача. Неподалік від нього, у присілку Брустури, ми розминулися з батальйоном прикордонної охорони, який нас не помітив. Тож більшовики вирішили там ночувати, а ми заховалися у чагарниках. Пересиділи ніч, а вдосвіта повністю оточили той присілок і стали молотити членів батальйону, які здебільшого були комсомольцями, вихованими в більшовицькому дусі.

З ними вели бій цілий день. Під вечір вони прорвалися, і я отримав від сотенного наказ закрити прорив. Ми доганяли їх, оскільки вони відступали до берега по чистому полю. Я вперше у житті бачив, як більшовики стягували вбитих солдатів до хат і палили їх, щоб нам не дісталася трофейна зброя. Тоді я чітко зрозумів, хто такий “русский человек”. Бо між наших людей я не бачив, щоби хтось міг спалити іншого.

Потім із Космача командування прислало сотенного Юрка — молодого хлопця з Поділля, не обізнаного з тактикою ведення бою у гірських умовах. Тож коли настав час вибирати місце засідки, він доручив мені взяти команду на себе. Я вже тоді мав два роки стажу ведення військових боїв у горах, тому погодився. Знайшов місцину поблизу схилу гір та річки з мостом, біля невеликого плоскогір’я — там було вигідно зайняти позицію у формі підкови. Бій за Космач тривав три доби без перерви. Вистрілявши всі свої боєприпаси, більшовики подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення. А ми її перехопили й відповіли, що поміч обов’язково буде. Самі ж вирішили, що не допустимо ніяких допомог. Для цього наше командування зайняло позиції одразу з трьох сторін, з яких можна було підійти до Космача.

/storage/2021/11/13/image/md_Iy3f_22-arh-2.jpeg

Мирослав Симчич (зліва) в роки діяльності підпілля.

— Тоді ви й зловили командира дивізії Сергія Дергачова, який зі своїм полком поїхав рятувати оточених у Космачі?

— Так. Ми зробили засідку та замаскувалися. У цьому була нам велика поміч — падав рясний сніг. Мороз був тріскучий, сягав 17 градусів. Ми померзли, заклякли, але чекали аж до світанку. Аж раптом — гул машин. Я по зв’язку дав наказ підготуватися до бою, хлопці затягнули кулемети. Підірвати міст ми не наважилися, адже мінний вибух міг нас видати. Тому міст розібрали вручну, розкидали. Перша машина врізалася у його розібраний фрагмент, за нею — ще три. В автівках були чекісти: про це я дізнався вже під час слідства у 1968 році. Ми почекали, поки вони всі з’їхалися докупи. Тоді наче Бог їх так спресував нам на користь. Коли підійшла остання машина, я дав команду: “Вогонь!” Мабуть, їм тоді було гірше, ніж у пеклі. Наша сотня була доволі добре озброєна: мала 22 кулемети, полковий міномет, два десятки автоматів, півтора десятка напівавтоматичних рушниць та сотні гранат.

Бій, який став для нас переможним, тривав понад дві години. Загинуло, як написано в моїй карній справі, 405 людей. Під час бою мене поранили в праву руку. Щоб це не вплинуло на бойовий дух сотні, я тихо перев’язав низ рукава, аби не стікала кров. І аж перед закінченням бою знепритомнів...

— Скільки патріотів брали участь у цих боях?

— Загалом було приблизно 1200 бійців, з яких 200 упівців — із Березівської сотні Симчича.

“ДРУЖИНА З ДВОМА СИНАМИ ЧЕКАЛИ НА МЕНЕ 17 РОКІВ”

— Як ви потрапили до рук енкаведистів?

— 4 грудня 1948 року я разом із чотовим Петром Томичем перевіряв зимові криївки. Сніг тоді перестав падати й не замітав сліди. Тож ми вирішили в одній із хат почекати, там познайомилися з донькою двоюрідної сестри господині. А вона, як виявилося згодом, була завербованою членкинею міністерства державної безпеки СРСР і здала нас. Зрештою, хату оточили більшовики, побратими вели бій від обіду до пізнього вечора. У будівлі почалася пожежа, від диму ми знепритомніли. Так нас і схопили. А далі була тюрма в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), катування, допити.

— Що вам інкримінували?

— Справи, заведені на мене, були за “участь у націоналістичному угрупованні”, “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”. 13 березня 1949 року мене засудили на 25 років ув’язнення та відправили на Колиму в Магаданську область.

— Що було найважчим у цьому етапі життя?

— Якщо одного дня нам дали трохи хліба, то потім упродовж тижня ми могли не мати й крихти в роті. А на роботу ходили щодня. Спершу нас, новоприбулих в’язнів, на Колимі було 1200, а через пів року, коли мене звідти вивозили, залишилося лише 700. Смертність була дуже висока.

— Куди вас вивезли далі?

— У селище Мяунджа за 820 кілометрів від Магадана. Там будували велику електростанцію — над цим працювали сотні наших виснажених і опухлих від голоду людей...

А на початку 1956-го мене відвезли в Магадан. Там ще 10 років я отримав за “таборовий бандитизм”, потім було ще 1,5 року — через “порушення режиму”.

Після Магадана я потрапив до колонії Тайшета, в якій зустрів адвоката Степана Бандери на Варшавському процесі — Володимира Горбового, референта пропаганди ОУН Петра Дужого, члена Крайового Проводу ОУН Михайла Сороку.

Потім нас усіх звідти вивезли в Мордовію. Там мене призначили на лісозавод пиляти колоди, та через виразку шлунка я попросив змінити роботу. Тож мене відправили на швейну фабрику, де спершу строчив на куфайки вату, а коли набрався досвіду, то перевели вшивати кишені до залізничних шинелей. А вже звідти в 1963 році мене відпустили зі зони, бо комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін мого покарання.

— Ви одразу повернулись в Україну?

— Начальник спецчастини повідомив, що мені заборонений в’їзд у західноукраїнські області. Я прочитав, розписався і поїхав до Запоріжжя. Там, шукаючи собі житло, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Раїсою. Чесно їй зізнався, що я політв’язень, та дівчину це не злякало. Ми народили двох синів. А в 1968 році мене знову заарештували нібито за нововиявленими обставинами, та не змігши довести жодних “нововиявлених злочинів”, скасували постанову про скорочення мого попереднього терміну і направили відбувати покарання. До майже 11 років, які ще залишалися, згодом додали ще дві статті, тож врешті дружина з двома синами чекали на мене 17 років і три місяці...

“СУЧАСНІ ПРЕЗИДЕНТИ ДУМАЮТЬ ЛИШЕ ПРО СВОЮ КИШЕНЮ”

— У 1978 році у вас була можливість вийти на волю, написавши покаяння. Чому не згодилися?

— Покаятися перед ворогом — це було для мене гірше, ніж плюнути в обличчя свого народу. Я ніколи не просив про помилування, ніколи не каявся у тому, що українець, і завжди залишався собою.

— За свою патріотичну діяльність ви провели загалом понад 32 роки у неволі. Нині Україна — незалежна. Ви задоволені сучасними політичними реаліями?

— Більшовики знищили українську інтелігенцію — тих, хто міг би збудувати ту Україну, за яку ми тоді боролися. Нині кожен президент, прийшовши до влади, цікавиться лише власною кишенею. Це, звичайно, засмучує.

— Чи мріяли ви отримати звання Героя України?

— Думаю, що я заслужив цю нагороду. Проте я ніколи не воював за ордени — лише за Україну.

Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.

Читайте також про карпатського ремісника, який виготовляє бартки

Подробиці
Фото: DEFENSE EXPRESS

Окупанти хочуть компенсувати втрати на фронті підготовленими кадрами.

13.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Окупанти збунтувались, коли їхні колеги не повернулися зі завдання.

13.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Наші воїни знайшли ефективну заміну снарядам, які так довго затримує Європа.

13.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Після знищення окупантами Трипільської ТЕС у Євросоюзі взялися за справу.

13.04
Cпорт
Фото facebook.com/sergei.bogachuk

За два тижні до поєдинку українському боксеру змінили суперника.

13.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

У Повітряних силах України кажуть, що на фронті потрібні як F-16, так і інші модифікації літаків.

13.04
Подробиці
Фото: вікіпедія

Експерти кажуть, що Росія не має достатньо кваліфікованих фахівців, щоб проводити такі маніпуляції на станції.

13.04
Розмова з зіркою
Фото facebook.com/oleg.sobchuk

Лідер гурту “Скай” не вживає кави й захоплюється медитацією.

13.04
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Колишній командувач об'єднаних сил Сполученого Королівства, генерал сер Річард Берронс вважає, що Україна може цьогоріч зазнати поразки, якщо її народ втратить віру у перемогу. Утім, генерал також зробив оптимістичну заяву.

13.04
Подробиці
Фото зі сторінки Олександра Симороза в соцмережі Х.

Держприкордонна служба не випускала українського ветерана, який на війні втратив обидві ноги. Деталі інциденту.

13.04
Подробиці
Фото зі сторінки Олександра Сирського у Фейсбук.

​​Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що ситуація на Східному фронті суттєво загострилася. За його словами, це пов'язано зі значною активізацією наступальних дій ворога після проведення в Росії так званих президентських виборів.

13.04
Подробиці
Фото з офіційного сайту Дональда Трампа.

Кандидат у президенти США Дональд Трамп таки погодився надати Україні допомогу. Щоправда, він воліє, щоб Київ отримав позику, а не безкоштовну допомогу.

13.04
Подробиці
Скріншот з відео

31-річний чоловік посадив за кермо свою дев'ятирічну доньку і знімав це на відео, яке почали публікувати у соцмережах. На батька дитини склали протокол.

13.04
Подробиці
Фото Міноборони РФ.

Росіяни захопили Богданівку і просунулись біля Часового Яру. Аналітики зазначають, що ворог збирає резерви для битви за Часів Яр.

13.04
Подробиці
Фото: uk.wikipedia.org

Міністр МЗС Дмитро Кулеба, який напередодні заявляв, що більше не проситиме "гарно" про постачання потужних ЗРК, сьогодні повідомив, що тривають активні перемовини щодо трьох батарей ППО.

12.04
Подробиці
Скриншот з відео

Диктатори Володимир Путін і Олександр Лукашенко подзвонили до оленяра з Ямалу, який у січні 2024 року зганьбив Путіна під час пресконференції. Вони назвали себе "друзями з Кремля".

12.04
Подробиці
Скриншот з відео

Повітряно-космічні сили РФ отримали першу партію багатоцільових винищувачів Су-35 у 2024 році. Їхнє будівництво відбувається в межах державного оборонного замовлення, яке виконує Об'єднана авіабудівна корпорація.

12.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії

Експрезидент США Дональд Трамп не міг зрозуміти факту, що Україна є незалежною державою. Про це заявила його колишня радниця Фіона Хілл, пише The Guardian.

12.04
Подробиці
Скриншот з відео

Інспекторка Львівської митниці Юлія Дрига похизувалась своїм луком за 8 тисяч доларів, відповідаючи на запитання блогера Ніколаса Карми. Реакція її керівництва виявилась блискавичною – дівчина більше не є працівницею митниці.

12.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

США збільшили потужності і тепер здатні виробляти 360 тисяч 155-мм снарядів на рік.

12.04
Подробиці
Фото: (t.me/lachentyt

Наша енергетична система перебуває у критичному стані.

12.04
Cпорт
Фото facebook.com/minmolodsport

У доробку наших юніорів - дві золоті, срібна та бронзова медалі.

12.04
Подробиці
Фото: російські змі

В СБУ кажуть, що свого часу звільнили Прозорова через безпробудну пиятику.

12.04
Подробиці
Фото: ФБ Мін'юст

Квартири, автівки, земельні ділянки - у списку Міністерства юстиції є відомі прізвища.

12.04
Подробиці
Свіжа полуниця

У лікарні в Дніпрі помер 6-річний хлопчик, який перед тим поїв полуниці. У світі ця ягода очолює перелік найбільш забруднених продуктів.

12.04
Люди і проблеми
Фото pfu.gov.ua

За даними Пенсійного фонду України, понад 5 мільйонів українців уже оцифрували свої паперові трудові книжки.

12.04
Подробиці
Фото Ярослава Станчака

На початок квітня міжнародні резерви зросли на 6,7 мільярда доларів - до 43,8 мільярда. Попередній максимум був зафіксований у серпні минулого року: 41,7 мільярда доларів.

12.04
Подробиці
Фото з російських ЗМІ

Російський літак скинув бомбу на приватний будинок, який “заселили” російські солдати. Їм пощастило, адже механізм детонації боєприпасу не спрацював.

12.04
Люди і проблеми
Фото depositphotos.com

Уряд вніс зміни до Правил перетину кордону студентами денної форми навчання.

12.04
показати більше