“Я ніколи не каявся у тому, що українець”. Щира розмова з 98-річним упівцем Мирославом Симчичем

Чоловік понад 30 років провів у радянських тюрмах і таборах. Він мав шанс вийти на волю раніше, та не хотів зрадити патріотичні принципи.

Фото з архіву героя (2)
Фото з архіву героя (2)
Легендарний сотенний УПА закликає українців самотужки боротися за добробут держави, а не сподіватися на владу.

“Знаєте, не буває дня, аби я не пригадав свою підпільну діяльність”, — каже Мирослав Симчич. Цей чоловік прославився боєм за Космач у січні 1945 року, коли разом зі своїми побратимами знищив каральний полк НКВС із понад 400 осіб. Утім звання Героя України донині в нього нема. Наприкінці жовтня Верховна Рада
проголосувала за надання відповідного статусу Мирославові Симчичу. Тепер остаточне рішення — за Офісом президента. Тим часом “Експрес” поспілкувався з чоловіком про його героїчне минуле.

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року в селі Березів Косівського району на Прикарпатті. Дідусі чоловіка були опришками, а рідний брат одного з них — Гриць Голинський — сотником Українських січових стрільців. Саме за його порадою хлопця віддали навчатися до товариства “Рідна школа” в сусідньому селі. Тоді Мирослав мріяв стати козаком. А згодом став упівцем, який завзято боровся за волю України. Тепер пану Мирославу — 98, він разом із 83-річною дружиною Раїсою проживає у Коломиї на Прикарпатті.

“Трохи здоров’я підводить: переніс інсульт, а нещодавно разом із дружиною перехворіли на ковід, — каже чоловік. — Днями ж вакцинувалися, щоби подбати про свою безпеку”.

“ВОРОГАМ ТОДІ, МАБУТЬ, БУЛО ГІРШЕ, НІЖ У ПЕКЛІ”

— З чого почалось ваше повстанське життя?

— До підпілля я приєднався, як завершив навчання у технікумі. Восени 1943 року мене скерували до куреня, який тоді називався Українською національною самообороною (назва збройного крила підпілля ОУН(б) на Галичині, яке в грудні 1943 року перейменували на УПА-Захід. — Авт.). Згодом мене відправили в старшинську школу. Закінчивши її, отримав звання чотового, і мене скерували до Буковинського куреня. А потім я навіть вишколював повстанську сотню — проводив стрілецькі навчання, польову та сторожову служби.

— Яке псевдо у вас було?

— “Кривоніс”. Обрав його, прочитавши книжку “Рубікон Хмельницького” Юрія Косача. У ній таке прізвище мав персонаж твору, добрий офіцер, який мені дуже подобався.

— Одним із найуспішніших боїв, у якому ви брали участь, вважають битву за Космач. Що пригадуєте з тих часів?

— Ох і зимові свята тоді видалися! На початку 1945 року ми якраз перейшли у село Білоберізка у Косівському районі, перебули Різдво й отримали наказ йти в напрямку Космача. Неподалік від нього, у присілку Брустури, ми розминулися з батальйоном прикордонної охорони, який нас не помітив. Тож більшовики вирішили там ночувати, а ми заховалися у чагарниках. Пересиділи ніч, а вдосвіта повністю оточили той присілок і стали молотити членів батальйону, які здебільшого були комсомольцями, вихованими в більшовицькому дусі.

З ними вели бій цілий день. Під вечір вони прорвалися, і я отримав від сотенного наказ закрити прорив. Ми доганяли їх, оскільки вони відступали до берега по чистому полю. Я вперше у житті бачив, як більшовики стягували вбитих солдатів до хат і палили їх, щоб нам не дісталася трофейна зброя. Тоді я чітко зрозумів, хто такий “русский человек”. Бо між наших людей я не бачив, щоби хтось міг спалити іншого.

Потім із Космача командування прислало сотенного Юрка — молодого хлопця з Поділля, не обізнаного з тактикою ведення бою у гірських умовах. Тож коли настав час вибирати місце засідки, він доручив мені взяти команду на себе. Я вже тоді мав два роки стажу ведення військових боїв у горах, тому погодився. Знайшов місцину поблизу схилу гір та річки з мостом, біля невеликого плоскогір’я — там було вигідно зайняти позицію у формі підкови. Бій за Космач тривав три доби без перерви. Вистрілявши всі свої боєприпаси, більшовики подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення. А ми її перехопили й відповіли, що поміч обов’язково буде. Самі ж вирішили, що не допустимо ніяких допомог. Для цього наше командування зайняло позиції одразу з трьох сторін, з яких можна було підійти до Космача.

/storage/2021/11/13/image/md_Iy3f_22-arh-2.jpeg

Мирослав Симчич (зліва) в роки діяльності підпілля.

— Тоді ви й зловили командира дивізії Сергія Дергачова, який зі своїм полком поїхав рятувати оточених у Космачі?

— Так. Ми зробили засідку та замаскувалися. У цьому була нам велика поміч — падав рясний сніг. Мороз був тріскучий, сягав 17 градусів. Ми померзли, заклякли, але чекали аж до світанку. Аж раптом — гул машин. Я по зв’язку дав наказ підготуватися до бою, хлопці затягнули кулемети. Підірвати міст ми не наважилися, адже мінний вибух міг нас видати. Тому міст розібрали вручну, розкидали. Перша машина врізалася у його розібраний фрагмент, за нею — ще три. В автівках були чекісти: про це я дізнався вже під час слідства у 1968 році. Ми почекали, поки вони всі з’їхалися докупи. Тоді наче Бог їх так спресував нам на користь. Коли підійшла остання машина, я дав команду: “Вогонь!” Мабуть, їм тоді було гірше, ніж у пеклі. Наша сотня була доволі добре озброєна: мала 22 кулемети, полковий міномет, два десятки автоматів, півтора десятка напівавтоматичних рушниць та сотні гранат.

Бій, який став для нас переможним, тривав понад дві години. Загинуло, як написано в моїй карній справі, 405 людей. Під час бою мене поранили в праву руку. Щоб це не вплинуло на бойовий дух сотні, я тихо перев’язав низ рукава, аби не стікала кров. І аж перед закінченням бою знепритомнів...

— Скільки патріотів брали участь у цих боях?

— Загалом було приблизно 1200 бійців, з яких 200 упівців — із Березівської сотні Симчича.

“ДРУЖИНА З ДВОМА СИНАМИ ЧЕКАЛИ НА МЕНЕ 17 РОКІВ”

— Як ви потрапили до рук енкаведистів?

— 4 грудня 1948 року я разом із чотовим Петром Томичем перевіряв зимові криївки. Сніг тоді перестав падати й не замітав сліди. Тож ми вирішили в одній із хат почекати, там познайомилися з донькою двоюрідної сестри господині. А вона, як виявилося згодом, була завербованою членкинею міністерства державної безпеки СРСР і здала нас. Зрештою, хату оточили більшовики, побратими вели бій від обіду до пізнього вечора. У будівлі почалася пожежа, від диму ми знепритомніли. Так нас і схопили. А далі була тюрма в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), катування, допити.

— Що вам інкримінували?

— Справи, заведені на мене, були за “участь у націоналістичному угрупованні”, “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”. 13 березня 1949 року мене засудили на 25 років ув’язнення та відправили на Колиму в Магаданську область.

— Що було найважчим у цьому етапі життя?

— Якщо одного дня нам дали трохи хліба, то потім упродовж тижня ми могли не мати й крихти в роті. А на роботу ходили щодня. Спершу нас, новоприбулих в’язнів, на Колимі було 1200, а через пів року, коли мене звідти вивозили, залишилося лише 700. Смертність була дуже висока.

— Куди вас вивезли далі?

— У селище Мяунджа за 820 кілометрів від Магадана. Там будували велику електростанцію — над цим працювали сотні наших виснажених і опухлих від голоду людей...

А на початку 1956-го мене відвезли в Магадан. Там ще 10 років я отримав за “таборовий бандитизм”, потім було ще 1,5 року — через “порушення режиму”.

Після Магадана я потрапив до колонії Тайшета, в якій зустрів адвоката Степана Бандери на Варшавському процесі — Володимира Горбового, референта пропаганди ОУН Петра Дужого, члена Крайового Проводу ОУН Михайла Сороку.

Потім нас усіх звідти вивезли в Мордовію. Там мене призначили на лісозавод пиляти колоди, та через виразку шлунка я попросив змінити роботу. Тож мене відправили на швейну фабрику, де спершу строчив на куфайки вату, а коли набрався досвіду, то перевели вшивати кишені до залізничних шинелей. А вже звідти в 1963 році мене відпустили зі зони, бо комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін мого покарання.

— Ви одразу повернулись в Україну?

— Начальник спецчастини повідомив, що мені заборонений в’їзд у західноукраїнські області. Я прочитав, розписався і поїхав до Запоріжжя. Там, шукаючи собі житло, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Раїсою. Чесно їй зізнався, що я політв’язень, та дівчину це не злякало. Ми народили двох синів. А в 1968 році мене знову заарештували нібито за нововиявленими обставинами, та не змігши довести жодних “нововиявлених злочинів”, скасували постанову про скорочення мого попереднього терміну і направили відбувати покарання. До майже 11 років, які ще залишалися, згодом додали ще дві статті, тож врешті дружина з двома синами чекали на мене 17 років і три місяці...

“СУЧАСНІ ПРЕЗИДЕНТИ ДУМАЮТЬ ЛИШЕ ПРО СВОЮ КИШЕНЮ”

— У 1978 році у вас була можливість вийти на волю, написавши покаяння. Чому не згодилися?

— Покаятися перед ворогом — це було для мене гірше, ніж плюнути в обличчя свого народу. Я ніколи не просив про помилування, ніколи не каявся у тому, що українець, і завжди залишався собою.

— За свою патріотичну діяльність ви провели загалом понад 32 роки у неволі. Нині Україна — незалежна. Ви задоволені сучасними політичними реаліями?

— Більшовики знищили українську інтелігенцію — тих, хто міг би збудувати ту Україну, за яку ми тоді боролися. Нині кожен президент, прийшовши до влади, цікавиться лише власною кишенею. Це, звичайно, засмучує.

— Чи мріяли ви отримати звання Героя України?

— Думаю, що я заслужив цю нагороду. Проте я ніколи не воював за ордени — лише за Україну.

Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.

Читайте також про карпатського ремісника, який виготовляє бартки

Автор: Анастасія Крупка
Розмова з зіркою
Фото facebook.com/yaroslav.gurevich

Зірка серіалів щодня ходить у спортзал і не вживає... свинини.

12.07
Подробиці
Фото: EPA/UPG

Особливо Александра Стууба тішить, як Путін прорахувався з кордонами НАТО.

12.07
Подробиці
Фото: ДСНС Буковини

У Чернівцях пошкоджено декілька житлових будинків, магазинів, адміністративних будівель та автомобілів.

12.07
Подробиці
Фото: телеграм

У місті не пригадують такої щільної і тривалої атаки.

12.07
Подробиці
Фото: Національна поліція

Полковник СБУ Іван Воронич очолював "П'яте управління", яке співпрацювало з ЦРУ.

11.07
Подробиці
Фото: фейсбук

Спільно з окупантами він обікрав Україу на мільярди доларів.

11.07
Подробиці
Фото: ДСНС

Американський президент бачив наслідки останнього російського обстрілу України.

11.07
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Моніторингові канали увечері 11 липня повідомили про ймовірний зліт стратегічної авіації ворога, зокрема Ту-95МС цієї ночі.

11.07
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Український продюсер Ігор Кондратюк публічно розкритикував артиста Андрія Данилка, відомого під сценічним ім'ям Вєрка Сердючка.

11.07
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Російський диктатор Володимир Путін може вдатися до застосування ядерної зброї.

11.07
Подробиці
Фото: з відкритих джерел

в ОПУ заінтригували, що знайшли рішення проти балістики РФ.

11.07
Подробиці
Фото: з відкритих джерел

Експерти вважають, що війна в Україні є лише частиною ширшого та небезпечнішого протистояння США з віссю агресорів.

11.07
Подробиці
Встановлено окупанта, який розстріляв сім'ю на Харківщині: батько і 9-річна донька загинули на очах матері і сина

Російський військовий цинічно розстріляв цивільне авто з кулемета калібру 12,7 мм.

11.07
Подробиці
Фото: ГУР МО

Вибух пролунав, коли окупанти взагалі не очікували на небезпеку.

11.07
Подробиці
Фото: gur.gov.ua

Глава ГУР заявив, що підтримка України з боку США продовжиться "найближчим часом".

11.07
Подробиці
Фото з російських ЗМІ

Вибухи лунали за 100 кілометрів від російської столиці.

11.07
Cпорт
Фото facebook.com/minmolodsport

Українець здобуває нагороди вже на четвертому поспіль для нього етапі Діамантової ліги. Має два “срібла” і дві “бронзи”.

11.07
Подробиці
Фото з Телеграм

Під прицілом ворога також опинилася будівля ТЦК, зруйновані квартири одеситів.

11.07
Люди і проблеми
Фото УНІАН

Порядок використання споруд цивільного захисту повинні визначати військові адміністрації.

11.07
Подробиці
Фото Russian Officers Killed in Ukraine.

Унаслідок удару по Кореневому зросла кількість знищених офіцерів із командування 155 бригади морської піхоти РФ.

11.07
Люди і проблеми
Фото thedigital.gov.ua

Заявку на участь у програмі потрібно буде подати через мобільний застосунок “Дія”.

11.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Рупор Кремля Дмитро Пєсков звинуватив російські ЗМІ у надмірній пропаганді.

11.07
Подробиці
Фото з відкритих джерел.

Українець зазнав поранень і був доправлений гелікоптером до лікарні у важкому стані.

11.07
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Загарбники захопили Ялту, що розташована у Волноваському районі Донецької області.

11.07
Люди і проблеми
Фото freepik.com

72% безробітних готові здобувати нові навички, але 18% з них не знають, з чого почати.

11.07
Подробиці
Фото ДСНС у Харківській області.

Спершу міська влада повідомляла, що потерпілих у пологовому немає, але в обласній прокуратурі уточнили, що все ж таки є.

11.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії (ілюстративне).

На аудіозаписі радіоефіру чути, як пілоти кричать військовим, що летять цивільні і що ППО б'є не по тій цілі.

11.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Хитрий план Трампа може кардинально змінити баланс сил на фронті на користь України.

11.07
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Окупанти викрали цю нашу технологію і намагаються встановлювати у себе.

10.07
показати більше