Нещодавно про традицію “дражнити хохла” нагадала відома письменниця Оксана Забужко, маючи на увазі творчий доробок одного з кандидатів на пост Президента України.
Більше про це театральне дійство — історики Роман Лаврентій та Олександр Середюк.
— Поясніть, будь ласка, що означало — “дражнити хохла”?
Р. Лаврентій:
— Явище з’явилося наприкінці XVIII століття, приблизно в 1780 — 1790-ті роки, й активно існувало в ХІХ столітті. “Дражнили хохла” у російських імперських театрах. Така мода була й у польських театрах. А вже у першій половині ХІХ століття — й на українських сценах.
У російських виставах українців показували, як недолугий народ, такий, що нічого не розуміє. У сценаріях українці тільки те й знали, що одягати шаровари й пити горілку.У Польщі ж актори зображали наших людей провінціалами й навіть напіврозбійниками. Мода “дражнити хохла” дійшла й до українських театрів, актори подекуди карикатурно зображали самі себе, насміхалися зі свого народу. Здебільшого це явище проявлялося на сценах великих міст — Києва, Харкова, Полтави, Одеси.
— Якою була реакція українських глядачів на таке висміювання?
— Українці, які в ті часи ходили в театри, були вже зрусифіковані, намагалися говорити російською мовою, тож у театрі сприймали “дражніння хохлів”, як комедію. Сміялися з них, підкреслюючи, що самі вони вже не такі. А більш свідомі глядачі обурювались через такі вистави. Зокрема, критикували це явище Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Михайло Щепкін, який, до речі, народився у Росії. Вони наполягали, що актори повинні показувати життя українського народу наближено до реальності, а не лише в сатиричному, примітивному ключі. Зокрема, Михайло Щепкін, граючи на сцені Московського театру, зображав українця, як цікавого чоловіка, який має свій інтерес та іронічно дивиться на світ. До слова, у 20-х роках ХХ століття мода “дражнити хохла” зі сцен театрів потроху зникає.
— Нагадайте, яке походження слова “хохол”?
О. Середюк:
— В одній зі своїх праць український філософ Олексій Братко-Кутинський припустив, що ще монголо-татари, які вторглися у Київську Русь, стали називати місцеве населення “хохлами”. З татарської, “кок” — небо, “ол” — син. Ми ж вимовляємо його зі слов’янським звучанням, і літера “к” переходить при вимові в “х”. Отже, “хохол” — це “син неба”, а не образливе прізвисько. Тож, гадаю, це поняття має зовсім інший зміст, ніж нам нав’язували століттями.
Радимо прочитати про особливе товариство "Мочиморди". Правилом цієї спільноти було вживання спиртного, а Тараса Шевченка в ній нарекли "гетьманом"
