За дивним збігом обидва судна (вигадане і реальне) мають велетенські розміри і назви на честь давньогрецького бога Титана, що є втіленням величі та сили природи. Обидва були вершиною досягнень тогочасної техніки, а тому вважалися такими, що не тонуть, а проте зазнали цілковитого краху.
Дізнаймося більше про Моргана Робертсона та його книжку “Крах “Титана”, або Марність” (англійською The Wreck of the Titan, or Futility).
Автор був моряком — Морган Робертсон народився 30 вересня 1861 в сім’ї капітана корабля Ендрю Робертсона та Амелії Глессфорд. У п’ятнадцять років розпочав морську кар’єру юнгою на кораблях торговельного флоту, через одинадцять років пішов зі служби у званні першого помічника капітана. У 1877 році Морган вступив у приватний коледж у Нью-Йорку, де вивчав ювелірну справу. Після закінчення десять років працював з діамантами.
Проте через погіршення зору Робертсон був змушений покинути роботу і почав писати. Його оповідання публікували журнали McClure’s і Saturday Evening Post. Позаяк він мав досвід мореплавства і з дитинства захоплювався всім, що було пов’язане з морями та кораблями, то і у своїх творах описував морські пригоди.
Морган Робертсон був не тільки письменником, а й ювеліром та моряком.
Одним із перших творів Робертсона став невеликий роман, виданий у 1898-му під назвою “Марність”. Спершу твір не мав успіху в читачів, та після катастрофи “Титаніка” 15 квітня 1912 року роман, написаний за чотирнадцять років до трагедії, вразив схожістю сюжету з історією справжнього лайнера.
Робертсону приписували ясновидіння і пророчий дар, але сам він це заперечував. Дослідники ж пояснюють ці неймовірні збіги ґрунтовним знанням Робертсона в галузі кораблебудування. Хоча цим важко пояснити збіги у назвах кораблів, час, місце аварії.
Збіги у конструкції обох кораблів вражають
“Це судно було справді величезне. Ніколи раніше людство не створювало нічого подібного. Усі без винятку науки і ремесла, які опанувала цивілізація, були залучені до його будівництва”, — читаємо перші речення книжки і уявляємо відомий “Титанік”. А далі ще більше збігів: обидва кораблі були збудовані в Англії зі сталі, мали три гребні гвинти, дві щогли, чотири димові труби, на вигаданому кораблі перебувало 2500 осіб, а реальному — 2200. Навіть кількість рятувальних шлюпок виявилася близькою: на “Титані” — 24, а на “Титаніку” — 20, і вони не могли вмістити усіх людей під час кораблетрощі.
“При довжині 800 футів і водотоннажності 70 000 тонн у пробному плаванні корабель з величезною паровою машиною потужністю 75 000 кінських сил зміг розвинути швидкість 25 вузлів”, — читаємо у книжці Моргана Робертсона і порівнюємо ці дані з характеристиками реального “Титаніка”, що мав довжину 882,5 фута, водотоннажність 52 310 тонн, потужність 46 кінських сил, а швидкість на момент зіткнення з айсбергом становила 22,5 вузла.
На цьому подібності не закінчуються. Обидва судна вирушили у плавання у квітні: “Титан” з Нью-Йорка плив в англійський Ліверпуль, а “Титанік” — із Саутгемптона у Великій Британії до Нью-Йорка. Обидва затонули після зіткнення бравим бортом з айсбергом: “Титан” дістав удар близько півночі, тоді як “Титанік” об 23 год. 40 хв., обидва у Північній Атлантиці за 400 морських миль від Ньюфаундленду.
“Але найбільшою новацією було те, що 92 водонепроникних дверей, що сполучали 19 відсіків, можна було зачинити одним поворотом важеля. Корабель міг триматися на плаву навіть тоді, коли дев’ять його відсіків будуть затоплені. А що жодна з найстрашніших морських пригод не призводила до затоплення такої значної кількості відсіків, “Титан” одразу назвали непотоплюваним”, — пише американський письменник. Справжній “Титанік” мав 16 перетинок між відсіками і теж зажив слави дива інженерії, корабля що не може затонути.
Маршрути обох кораблів ідентичні, але мають зворотний напрямок.
“Два духові та два симфонічні оркестри і професійна театральна трупа задовольнили б смаки найтонших цінителів прекрасного”, — розповідає про розваги на судні Морган Робертсон. І на реальному “Титаніку” пасажири першого класу могли вести багате культурне життя, а оркестр, за свідченнями очевидців, грав майже до останніх хвилин перед повним зануренням. “Титан” був справжнім плавучим містом: усередині його сталевого корпусу було все, що зводило до мінімуму невигоди та небезпеки подорожі через Атлантику, і пасажири могли втішатися життям”, — описує автор такі ж розкоші, як і на справжньому “Титаніку”.
Проте якщо “Титанік” вийшов у свій перший і останній рейс 10 квітня 1912 року, то вигаданий корабель був уже у третьому зворотному рейсі й мав на меті поставити рекорд швидкості, перетинаючи океан. У книжці читаємо: “Титан” з першого свого плавання прямуватиме північним шляхом через Атлантику на повній швидкості, влітку та взимку, незважаючи на негоду або шторм. Серед двох тисяч пасажирів, що підіймалися на борт пароплава в Нью-Йорку, ходили чутки, що в цьому рейсі буде зроблено все можливе, щоб підкорити заповітний рубіж”.
Головний герой рятується на айсбергу
Детальний опис корабля у книжці — лише тло, на якому розгортається життєва драма нерозділеного кохання лейтенанта Джона Роланда, що був на судні рядовим моряком, і Міри, яка подорожує першим класом із чоловіком Джорджем Селфріджем та донькою Мірою-молодшою. Роланд атеїст (це у 1898 році!), зловживає спиртним, лається, але не порушує честі офіцера. Коли під час його чергування “Титан” на максимальній швидкості протаранює набагато менше дерев’яне судно “Роял Ейдж”, то навіть не зупиняється, щоб урятувати його команду й пасажирів, Роланд не погоджується на грошову компенсацію капітана за мовчання і обіцяє оприлюднити подію.
Поки капітан із помічником пробують затьмарити розум Роланда алкоголем та наркотиками, стається катастрофа: “Усією своєю жахливою масою — 75 000 тонн — “Титан”, що мчав крізь туман зі швидкістю 50 футів за секунду, налетів на айсберг, — описує Морган зіткнення. — Непотоплюваний “Титан” з більшістю своїх пасажирів, які марно пробували вибратися на палубу, пішов на дно”. Врятувалося лише 13 осіб (серед яких кохана Джона Міра) на противагу 710 з “Титаніка”.
Головний герой і донька його коханої знаходять порятунок на самому айсбергу, де Роланд бореться із білим ведмедем та перемагає його. Друзками після кораблетрощі чоловік розпалює вогнище, на якому смажить ведмеже м’ясо, та розтоплює лід, із парусини робить одяг і бинти для ран.
Обкладинка першого видання книжки “Марність” Моргана Робертсона, що вийшла друком 1898 року.
Але коли сили вже були майже вичерпані, “ставши на коліна, цей переконаний атеїст звернув обличчя до небес і слабким голосом, але із запалом, властивим тим, хто потрапив у біду, став молитися до Бога, якого все життя заперечував. Він молився про врятування життя малої дитини, яка опинилася під його опікою. Гордість не дозволила йому попросити в молитві чогось для себе”, — описує навернення Роланда до Бога автор. І у цей момент на горизонті з’являється корабель “Незрівнянний”, його екіпаж рятує Джона з маленькою Мірою.
...Морган Робертсон написав ще кілька десятків творів, а також мемуари. Серед найвідоміших — опублікований 1905 року роман “Підводний есмінець”, в якому описав підводний човен, керований за допомогою пристрою, названого “перископом”. Письменник навіть заявив, що є винахідником цього приладу, але у патенті йому відмовили. У наступних творах Робертсон і надалі намагався передбачати майбутні події, скажімо, в оповіданні “За межами спектра” в 1915-му описав майбутню війну між США і Японією.
А насамкінець варто згадати про ще одне судно з назвою “Титан” — батискаф, який перевозив учасників міжнародної експедиції, туристів-мільярдерів, для огляду уламків “Титаніка” 18 червня 2023 року. Зв’язок із підводним апаратом зник через 1 годину та 45 хвилин після занурення. 22 червня, після майже 80 годин пошуків, дистанційно керований підводний апарат виявив поле уламків з частинами підводного апарата на відстані приблизно 500 м від носа “Титаніка”. Пошуковці вважають, що резервуар апарата сплющився під тиском води, миттєво вбивши всіх на борту. А чи випадково ще одне судно, назване ім’ям давньогрецького божества, зазнало катастрофи?
Надія ФЕДЕЧКО
