Нині, з висоти літ, важко осуджувати Осипа Нижанківського, пароха в селі Великі Дідушичі, що біля Стрия, який хотів кращого життя для свого сина, а насправді став на заваді його устремлінням. “Ти старший син! На тебе вся надія!”
Мова про Остапа Нижанківського. Він народився 24 січня 1863 року і став не лише знаним священником, а й громадським діячем, талановитим композитором, що написав колядки “Бог ся рождає” та “У Вифлиємі нині новина”, очільником найуспішнішого підприємства Галичини початку ХХ столітті — “Маслосоюз”.
Ще юнаком він хотів пов’язати своє життя з творчістю, але з волі батька вступив до Львівської духовної семінарії. Осип Нижанківський і чути не хотів про синову музику! В його уявленні, юнак з шанованої родини священника не може бути музикантом і крапка! “Ти старший син! На тебе вся надія!” — казав Остапові батько. Ба більше, на думку отця, захоплення музикою принизливе, тоді як його син має бути прикладом для восьми молодших братів та сестер.
Саме на Остапа батько покладав свої сподівання. І хлопець старанно навчається у Дрогобицькій гімназії, водночас потай від батька самотужки опановує фортепіано, адже не полишав мрію стати професійним композитором. Тоді, ще підлітком, Остап не відав, що його мрія ніколи не здійсниться через рішення найріднішої людини.
17-річний гімназист пише свої перші музичні твори. Гімназійна програма видавалася Остапові неповною й вузькою. Тож він організовує для друзів гурток, щоб вивчати й класти на музику твори Тараса Шевченка. Також молодь пізнає творчість Квітки-Основ’яненка, Котляревського.
Юні тарасівці збираються таємно, щоб не привертати увагу шкільної адміністрації. Слухають першу Остапову пісню на вірш Кобзаря “Вітер в гаї нагинає”. Але така поведінка гімназиста — самовольство. Хлопець конфліктує з професором Гошовським, і його відраховують з гімназії. Остапові нічого не залишається, як податися до Львова на військову службу. Тут Нижанківський відвідує “Академічне братство”, знайомиться з І. Франком та А. Вахнянином.
Після проходження служби Остап продовжив навчання у Львівській академічній гімназії, але про музику не забуває. Він організовує концерти і вперше заявляє про себе як композитор і диригент. Активний Остап і у громадському житті. Ентузіаст створює видавництво “Бібліотека музикальна”, де оприлюднювано заборонені цензурою композиції М. Лисенка, А. Вахнянина, М. Вербицького та інших. Керує чоловічими хорами, пише фортепіанні твори.
Досягнення молодого композитора помічає сам Лисенко. Для Остапа Нижанківського це приголомшлива подія. У його розумінні Микола Лисенко — взірець того, яким має бути композитор. Довіра до Лисенка така велика, що Остап наважується написати маестро листа. Лисенко був відомий тим, що за власний кошт навчав талановитих музикантів. Остап просить композитора допомогти переїхати до Києва, щоб навчатися у нього. Однак цим мріям не судилося здійснитись.
Юнак марно чекатиме на відповідь Миколи Лисенка. Впродовж багатьох років Нижанківський не міг зрозуміти, чому Лисенко його ігнорує. Відповідь він знайшов аж у 1911 році, після батькової смерті.
Священник, молочар, музика
Розчарований, Остап Нижанківський скорився волі батька — вступив до Львівської духовної семінарії. Але попри душевну травму, музики не покинув. Він очолив семінарійний хор, організовував концерти, мистецькі вечори. І робив це дуже талановито. Коли 25-річний Остап диригував хором семінаристів, викладачі стояли під дверима, спостерігаючи за ним. Завершивши навчання, Остап повернувся до батьківського дому, одружився і знову попросив у батька дозволу повернутися до консерваторії. Але той був непохитний у своєму рішенні — ні!
У грудні 1892-го Остап Нижанківський висвятився на священника. У 1893 році працював сотрудником у Бережанах і заразом викладачем співу в гімназії. Потім перебрався до Львова, де працював спершу в духовній семінарії, потім — в академічній гімназії. Навіть склав екзамен до Празької консерваторії у 1896 році й отримав диплом учителя співу. Думав про еміграцію до Канади, але зрештою став парохом у селі Довжанка. Згодом через агітацію на виборах до австрійського парламенту за Івана Франка опинився в глухому селі Качанівка. На Стрийщину Остап Нижанківський повернувся аж у 1900 році. Був священником у селі Дуліби на Тернопільщині, а потім опинився у Завадові, що на Львівщині.
Тут він сповна зрозумів вислів “життя на дні”. Його парафіяни ледве зводять кінці з кінцями. Аби вижити, за безцінь віддають молоко. Отець вирішує полегшити їм життя. Він бореться з пияцтвом, створює у селі осередок “Просвіти”, а в 1904 році засновує у Завадові першу в Галичині кооперативну молочарню “Союз руських молочарських спілок” (“Маслосоюз”). Спочатку селяни не наважувалися здавати молоко спілці, та отцю вдалося неможливе. Авторитет священника був великий, і люди повірили йому. Невдовзі молочні продукти від “Маслосоюзу” здобули ринок не лише Галичини, а й усієї Європи.
Впродовж багатьох років Остап Нижанківський не розумів, чому Лисенко його проігнорував. Відповідь він знайшов після батькової смерті.
“Найперше я священник, потім молочар і лише потім музика”, — казав про себе у той час Остап Нижанківський. Попри заняття господарчими справами, отець не забуває й про своє захоплення музикою. Він обробляє знамениті колядки “Бог ся рождає” та “У Вифлиємі нині новина..”, щоб їх було зручно співати в хорі навіть тим, хто не має музичної освіти. Ці колядки в обробках Нижанківського і сьогодні найпопулярніші, а дехто щиро вважає їх народними.
У 1911 році він зазнає важкого удару. Перебираючи документи після смерті батька, несподівано знаходить лист від Миколи Лисенка, адресований йому. Це була та сама жадана відповідь, на яку він так чекав. Виявилося, що Лисенко був готовий йому допомогти, але батько приховав від сина цього листа, аби той таки став священником.
Із початком Першої світової війни Остап Нижанківський серед тих, хто усвідомлював національний інтерес. У вересні 1914 року в передмісті Стрия перебував легіон Українських січових стрільців, що мав скласти присягу на вірність Австро-Угорщині. Група старшин на чолі з Дмитром Вітовським склала обітницю парохові Завадова. Після початку війни з поляками сини отця Нижанківського вступили до Галицької армії. А сам отець входив до складу Української національної ради ЗУНР та очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.
За безпеку Нижанківський не хвилювався. Коли Стрий зайняли поляки, недоторканність отцю гарантував сам староста міста — Ян Потоцький.
Стрийські донощики
Однак 21 травня 1919 року Нижанківського заарештували. За однією з версій, на нього написав донос керівник польського підпілля Ян Верштайн, який був певен, що священник Нижанківський готує повстання і переховує зброю. Подейкували, що отця могли стратили на знак помсти за польського ксьондза, якого вбили в містечку Дашаві.
Петро Сов’як, біограф Остапа Нижанківського, схиляється до припущення, що причиною арешту та смерті священника був наклеп, який звели селяни Завадова Болленбах, Крайц і Бітнер, котрим отець Нижанківський позичив гроші. Усі знали про заможність священника і про те, що він ніколи не відмовляє у позиці прохачам. На підтвердження своєї версії П. Сов’як наводить той факт, що військово-польовий суд, який вчинив розправу над отцем, швидко забрався з міста й більше до Стрия не повертався.
Страта чесного, порядного священника, онука героя польського повстання 1831 року по війні на довгі роки лягла ганебною плямою на поляків. 56-річного отця Нижанківського розстріляли наступного дня після арешту, без суду та слідства, просто на залізничній колії на околиці села. Одразу після розстрілу окупанти розграбували майно священника, а його рукописні музичні твори спалили. Телеграма з вимогою звільнити Остапа Нижанківського з-під варти прийшла зі Львова через декілька годин після страти...
А мрію Остапа Нижанківського стати професіональним композитором здійснив його син Нестор.
