21 грудня 1989 року У Бухаресті відбувається велелюдний мітинг. Тисячі людей, яких комуністична влада Румунії зігнала на центральну площу столиці країни, слухали виступ лідера Соціалістичної Республіки Румунія Ніколае Чаушеску. Все мало бути так, як завжди. Зазвичай спочатку йшла “полум’яна” промова лідера нації, а потім у відповідь мали пролунати оплески й вигуки “Слава!”.
Але цей мітинг раптом пішов за іншим сценарієм. Промову Чаушеску несподівано перервали шум та вигуки натовпу й скандування “Геть!”. Чаушеску, який до цього 34 роки (з 1965-го по 1989-й) незмінно керував Соціалістичною республікою Румунія, зрозумів, що ситуація у державі стрімко погіршується і виходить з-під його контролю. Він вирішує втекти зі столиці.
П’ять днів до цього, 16 грудня 1989 року, в румунському місті Тімішоарах почалися масові заворушення. Тоді ще ніхто не знав, що дуже скоро вони переростуть у повноцінне повстання. Причиною для акцій протесту стало зняття зі своєї посади й виселення з будинку дисидента Ласло Текеша, угорця за національністю, протестантського пастора, антикомуніста та одного з керівників сепаратистського руху, який виступав за “повну етнічну автономію” кількох районів, де компактно мешкало угорське населення.
Текеша звинуватили у “розпалюванні міжнаціональної ворожнечі” та діяльності, що йшла врозріз з інтересами держави, оскільки він передавав інформацію про стан справ з правами людини в Румунії за кордон. Парафіяни-угорці стали на захист священника й незабаром кількість мітингувальників зросла до кількох тисяч. Згодом у хід пішли антикомуністичні та антиурядові гасла.
Державна влада в Румунії перейшла до рук Фронту національного порятунку на чолі з Іоном Ілієску.
Наступного дня проти протестувальників румунська комуністична влада застосувала армію, загинули десятки людей. У відповідь маніфестанти розпочали погроми відділень Комуністичної партії. 18 грудня президент Румунії Ніколає Чаушеску вилетів з офіційним візитом до Ірану. Однак заворушення у Тімішоарі та інших містах не припинялися і все наростали, тож 20 грудня Чаушеску перервав свій візит і повернувся у столицю країни.
Після провалу мітингу 21 грудня і вияву масової непокори досі лояльної масовки Чаушеску змушений був перервати свій виступ і покинути балкон президентського палацу. До вечора в Бухаресті починаються демонстрації та стрілянина. Чаушеску з дружиною Єленою проводять ніч у палаці, однак наступного дня на бік повсталих перейшла армія.
Зрозумівши, що силами лише вірної спецслужби “Секурітате” зупинити повстання неможливо, подружжя Чаушеску вирішує втекти зі столиці. Опівдні 22 грудня Ніколае і Єлена з допомогою гелікоптера евакуюються з будівлі ЦК РКП, оточеної демонстрантами. Однак ввечері того ж дня їх затримали в місті Тирговішті й взяли під варту у військовій частині місцевого гарнізону.
Суд над Ніколає та Єленою Чаушеску — фінальний епізод Румунської революції, що відбулася 25 грудня 1989 року. Перед поспіхом скликаним військовим трибуналом постали колишній генеральний секретар ЦК РКП та за сумісництвом президент Соціалістичної республіки Румунія та його дружина. Диктатора та його дружину звинуватили у руйнуванні національної економіки, збройному виступі проти народу та держави, руйнуванні державних інституцій та геноциді.
До складу трибуналу ввійшло 6 осіб. Його очолив заступник голови Бухарестського військового трибуналу. Крім нього, були ще суддя, секретарі й присяжні. Інтереси сторін представляли державний обвинувач і два захисники.
Державна влада до кінця грудня перейшла до рук Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з Іоном Ілієску. Від керівництва ФНП процес курирували генерал Віктор Стенкулеску, дисидент Джелу Войкан Войкулеску та професор Вірджіл Мегуряну. Усі вони, особливо Войкулеску, категорично наполягали на смертному вироку з негайним виконанням. Суд був заснований за день до суду, 24 грудня, за указом Іона Ілієску. Засідання було призначене на 25 грудня. Голову трибуналу призначив особисто Стенкулеску.
Вранці 25 грудня додому до голови прийшли люди з міністерства оборони й заявили, що йому потрібно очолити процес над одним терористом. Про те, що він має судити Чаушеску, він дізнався тільки після прибуття до будівлі трибуналу.
Суд проходив протягом півтори години. За спогадами очевидців, відбувався він “із суперечками між обвинувачем і підсудними майже на рівні лайки та пасажами типу “Єлена Чаушеску, в тебе все гаразд із головою?” Чаушеску намагався виправдовуватися, заявляв, що він нагодував румунів, забезпечив їх житлом та роботою, і взагалі зробив Соціалістичну республіку Румунія предметом заздрості всього світу.
На питання обвинувачів подружжя майже не відповідало, заявило лише, що воно жило у звичайній квартирі, не маючи рахунків за кордоном, зокрема у Швейцарії, але разом з тим відмовилося підписати документ про згоду на переказ будь-яких грошей, які могли б бути там виявленими, на користь держави. Також Ніколає та Єлена Чаушеску відмовилися визнати себе душевнохворими, хоча Попа пропонував їм це. Суд повністю знімався на кіноплівку, але таким чином, щоб обвинувач та судді не фігурували в кадрі, також велася стенограма.
Після завершення слухань було оголошено вирок — Ніколає та Єлена Чаушеску були визнані винними за всіма пунктами звинувачення і засуджені до вищої міри покарання — страти через розстріл, з конфіскацією всього майна, що належить їм.
Весь час, поки Чаушеску перебував під арештом, у столиці країни відбувалися кровопролитні бої між силами держбезпеки, зокрема спецслужби “Сигуранца”, та повстанцями й військами, які перейшли на їхній бік. За декілька годин після розстрілу сутички припинилися. У боях загинула велика кількість цивільних, які випадково потрапили під кулі.
Дорін-Маріан Кирлан, один із солдатів, які брали участь у страті диктатора, згодом сказав, що трибунал пройшов з порушеннями й був від початку до кінця майже постановочним, тобто те, що подружжя Чаушеску засудять до смерті, було вирішено заздалегідь. Зокрема, на його думку, адвокати, виділені Чаушеску, були схожі на обвинувачів, а не на захисників.
Згідно з рішенням суду, на оскарження вироку Чаушеску відводилося десять днів, але разом з цим, через побоювання, що “Секурітате” відіб’є його, було вирішено привести вирок у виконання негайно. Приблизно о 14.50 обох Чаушеску вивели в двір казарми. За спогадами очевидців, зовні вони поводилися спокійно. Єлена Чаушеску запитала солдатів: “За що ви нас розстрілюєте? Адже я була вам матір’ю”, на що отримала відповідь: “Яка ж ти мати, якщо вбивала наших матерів!”
На цей процес військових привезли просто з їхньої військової частини. Всі вони зголосилися добровольцями, але що це за місія, їм не пояснили. Учасників страти особисто обрав генерал Стенкулеску. Були відібрані три бійці: капітан Іонел Боєру (якого підвищили у званні до підполковника після завершення революції), старшина Дорін Кирлан та старший сержант Октавіан Георгіу.
Єлена Чаушеску запитала солдатів: “За що ви нас розстрілюєте? Адже я була вам матір’ю”, на що отримала відповідь: “Яка ж ти мати, якщо вбивала наших матерів!”
За твердженням свідків, Ніколає Чаушеску перед розстрілом сказав: “Нас могли б розстріляти й без цього маскараду!”, декілька разів крикнув: “Смерть зрадникам!” та співав “Інтернаціонал”. Єлена сказала чоловікові: “Разом боролися, давай разом і помремо!”
Подружжя Чаушеску поставили до стіни солдатської вбиральні та розстріляли. Останніми словами Ніколае Чаушеску були “Я не заслуговую...” Тіла добу пролежали на футбольному стадіоні “Стяуа”, а потім були поховані на бухарестському цвинтарі Генча. Страта знімалася на відео, 28 грудня її показали по румунському телебаченню. За іншими даними, сам момент розстрілу зняти не встигли.
Міжнародна спільнота, що перебувала в ейфорії від хвилі “оксамитових революцій” у 1989 році, була розчарована швидкоплинністю процесу над Чаушеску. Очікувалося, що процес над диктатором буде довгим та масштабним. Незабаром у світі почали ширитися чутки про те, що подружжя Чаушеску було вбито без жодного суду, а процес над ними — фальсифікація.
Згодом спадкоємці Чаушеску — його зять і син — зареєстрували “марку Чаушеску”, а також спробували заборонити виставу “Останні дні Чаушеску”, що йде в румунських театрах. Також їм вдалося відсудити у держави колекцію картин і скульптур, конфісковану за рішенням трибуналу в подружжя Чаушеску.
У липні 2010 року було ухвалено рішення про ексгумацію тіл Ніколає та Єлени Чаушеску в зв’язку із сумнівами у справжності їх останків. Через деякий час було підтверджено, що ті, хто був похований під іменами полковника Еначе та полковника Петреску, насправді — страчені Ніколае та Єлена Чаушеску.
У серпні 2024 року, майже через 35 років після виконання вироку, зять і племінник Чаушеску зажадали скасувати вирок і переглянути справу, стверджуючи, що трибунал був сформований незаконно.
Іван ГАВРИШ
