65-річний Микола Середа з Олишівки з уламків російських “ураганів” і “градів” робить для наших захисників грубки. Працьовитий волонтер уже виготовив понад тисячу металевих буржуйок.
“Свого часу я займався покрівельними та будівельними роботами. Навчився працювати зі зварювальним апаратом, “болгаркою”, — розповідає волонтер Микола Середа. — У 2022 році хотів приєднатись до війська, але мені відмовили. І зрозуміло — чому, бо вік уже чималий, та й здоров’я підірване. Тому в селі ми організували територіальну оборону, патрулювали Олишівку. Жінки з нашої громади варили для українських військових, а ми з дружиною Надією розвозили цю їжу. Всяке бувало, і під обстріли потрапляли. Слава Богу, окупанти до нашого села не дійшли. Але багато лиха наробили в сусідньому Ягідному, яке за чотири кілометри звідси. 28 днів тримали понад 300 його жителів у підвалі місцевої школи, десять людей тоді загинули.
Після деокупації Чернігівської області ми стали заливати вдома окопні свічки, аби захисники мали світло в окопі й можливість розігріти їжу. Згодом робили теплі устілки з ковроліну, бо була у них велика потреба”.
Вже близько трьох років Микола Середа виготовляє буржуйки. Пригадує, як наші бійці поселились у покинуту холодну хату, і треба було щось придумати, аби опалити її. Тож зробив металеву пічку.
“За селом лежало чимало використаних снарядів від російських “градів” та “ураганів”, — зауважує співрозмовник. — Поїхали з жінкою в поле й назбирали того залізяччя. Ніякої загрози воно вже не становило. Завезли то все до місцевого фермера і потім брали з купи скільки треба. Багато таких снарядів приносили й односельці. Працював у власній майстерні. Спершу одну пічку зробив, другу. Ну а далі, як то кажуть, пішло-поїхало, бо запитів ставало щораз більше. Одного разу хлопці сказали, що потрібні невеликі буржуйки під окопні свічки. Я відразу зметикував, що і як слід робити. Спершу пробував виготовляти такі пічки з великих консервних бляшанок. Вирізав дверцята і туди ставив свічку. Але бійці жалілися, що багато кіптяви. Тоді вдосконалив свої пічки. Зробив так, що чад і дим виходять у трубу, яку виводять з окопу назовні. Тому диму у бліндажі нема, а тепло — є. Бійці можуть зігрітись, підігріти щось, висушити біля пічки одяг чи взуття. Така буржуйка може обігріти десь 20 квадратних метрів”.
Метал для своїх мінібуржуйок під окопну свічку пан Микола купує самостійно, з пенсії. На металобазі у Чернігові один лист коштує понад 350 гривень. З нього дві такі буржуйки вийде. Допомагають з грошима і небайдужі. Одну пічку пенсіонер виготовляє близько двох днів. Каже, що тепер важче, бо світло весь час вимикають. Тому часом доводиться і вночі працювати. Допомагає йому з буржуйками кум. Готові вироби майстри надсилають захисникам поштою. Або ж воїни самі їх забирають.
“Найбільше радію, коли отримую відгуки бійців, що все підійшло і працює. Вони дарують мені шеврони, грамоти, прапори з підписами. Та для мене головне, щоби всі захисники повернулись додому живими й здоровими, — зазначає Микола Середа. — Так, втомлююся, суглоби болять, але там, на фронті, ще важче. Тому ось знову біжу чергову буржуйку робити, а дружина Надія вже заливає нову партію окопних свічок”.
