Його життя — класична історія митця, який через терни йшов до визнання. Можливо, хтось інший на пів шляху зламався та плюнув на все, але не Ежен Делакруа. Художник вірив, що рано чи пізно його творчість оцінять. Проте кпини критиків і бурчання колег неабияк вкоротили віку генію.
...Центр Парижа. Станція метро “Сен-Сюльпіс”. Назву їй дав однойменний собор, який видно здалека. Пам’ятка архітектури XVII — XVIII вражає своєю величчю. Висота веж-близнят — сімдесят метрів! Проте туристи зазвичай не обмежуються селфі на фоні костелу, а обов’язково заходять усередину. Там чимало мистецьких шедеврів, і серед них розписи, які зробив Ежен Делакруа.
Це два біблійні сюжети — “Вигнання грабіжника Геліодора з храму” та “Боротьба Якова з янголом”. Робота над їх утіленням тривала понад п’ять років. Враховуючи масштаб фресок, а також те, що художникові було вже за п’ятдесят, до втілення задуму долучились асистенти. Замовник, себто місцева парафія, залишився дуже задоволений. Як і ті, хто прийшов на відкриття храму в липні 1861 року.
Нарешті твори Ежена Делакруа належно оцінили. Хоча до того часу, думаю, він давно став “товстошкірим”, адже шпиняти художника почали ще з часу його дебюту на Паризькому салоні в 1822 році. Тоді він представив на суд публіки картину “Барка Данте” (розмір полотна — 189 на 241 сантиметр!), яка наштовхнулась на рифи критики. В яких тільки гріхах не звинувачували молодого митця...
Не маючи можливості заробити “високим мистецтвом”, Ежен Делакруа малював карикатури. На щастя, у Парижі було чимало видань, які замовляли в нього ілюстрації. Гонорари були не захмарними, але дозволяли хлопцеві, який народився у передмісті столиці, оплачувати рахунки. А ще — час до часу оновлювати гардероб, аби мати більш-менш пристойний вигляд у товаристві значно успішніших представників богеми.
Так він познайомився з “майстрами пера” — Віктором Гюго, Александром Дюма, Теофілем Готьє та іншими літераторами, які запрошували освіченого та допитливого художника на свої вечірки. Ежен Делакруа був добре знайомий також із Жорж Санд та Фредеріком Шопеном. Намалював потім портрети і авторки “Консуело”, і знаменитого композитора, під вальси якого танцювала вся Європа. Останній зберігається нині у головному музеї Франції — Луврі.
До речі, першою туди потрапила картина Ежена Делакруа “Свобода, що веде народ”. Художник намалював її у 1830 році, відгукнувшись на Липневу революцію. Центральна фігура полотна — оголена жінка, що тримає в одній руці рушницю, а в іншій — французький прапор. Ця робота стала візитівкою майстра і з часом перетворилась, кажучи сучасною мовою, на мем. Особливо її полюбляли карикатуристи...
Сьогодні твори Ежена Делакруа зберігаються не лише у Франції (від Парижа до Бордо), а й у Швеції, Великій Британії, Італії, ФРН, Данії, Угорщині, Японії й США. Про таке художник міг тільки мріяти. Він усе життя присвятив творчості, так і не створивши сім’ї. А про його романтичні захоплення можна тільки здогадуватись, розглядаючи оголених красунь на картинах. Ну, хоча б “Жінку з папугою” чи “Жінку в білих панчохах”.
...Тишу в майстерні художника на вулиці Ферстенберг раз за разом порушував кашель. Гучний, надривний, пронизливий. Спочатку Ежен Делакруа не звертав на це особливої уваги. Проте, коли недуга не минула, він звернувся до лікарів. Діагноз виявився невтішним — туберкульоз. Попервах француз ще дослухався до рекомендацій медиків, але потім, отримавши чергове “круте” замовлення, легковажив своїм здоров’ям.
Треба було встигнути розписати один із залів у Версалі, крім того, були запрошення з ратуші, королівської бібліотеки, ще одного паризького храму й т. д. Усе — терміново, усе — дуже дорого, усе — відповідально. Тож замість того, щоб поїхати грітися на сонечку десь на Південь, проводив час за роботою у Парижі. Не дивно, що хвороба рік за роком прогресувала. Найінтенсивніше — останні шість місяців.
Ежен Делакруа вже не міг повноцінно працювати. Фактично не виходив зі своєї оселі. Його доглядала Жанна-Марі Гілу, чий портрет класик намалював свого часу з великою майстерністю. На руках цієї жінки, котра багато років була поруч з генієм, він і помер. Це сталося 13 серпня 1863 року. Художникові, якого вважають “батьком” французького романтизму, було 65.
Антін БІЛИЙ
