Його провели винахідники кінематографа французи брати Люм’єри. Однак мало хто знає, що свій винахід вони побудували, використовуючи досягнення інших науковців.
Зокрема, назву “сінематограф” (“той, що записує рух”) вони придбали у винахідника Леона Булі, який два роки перед тим запатентував власний подібний пристрій, проте не мав грошей на його вдосконалення і продовження патента. А базою для апарата, що показував кіно, був винахід кінетоскопа Томаса Едісона.
І ще один маловідомий факт. Українець Йосип Тимченко винайшов кіноапарат за два роки до братів Люм’єрів, але не запатентував його.
Проте і це ще не все. Слід згадати, з чого все починалось. Перший крок до кінематографа був зроблений у 1685 році, коли був винайдений “чарівний ліхтар” — камера-обскура.
Другий крок до кінематографа зробили у 1791 році Фарадей і його друг Макс Роджер. Уся Європа намагалася винайти апарат, щоб оживити малюнок. Прилад Фарадея називався фенакістископ. До апарата додавався ряд послідовних зображень.
Вчений Жозеф Плато працював над розподілом руху на фази (наприклад, руху людини). Коли Фарадей одержав ці праці, йому до завершення роботи над фенакістископом залишалося зовсім мало. Третій крок було зроблено у 1839 році. Він став можливим завдяки роботам Луї Дагера та Жозефа Ньєпса.
Губернатор Каліфорнії Ліленд Стенфорд і фотограф Едвард Майбрідж провели один цікавий експеримент. Леонард дуже любив коней і посперечався з Майбріджем, чи “відриває кінь, який біжить учвал, ноги від землі”. Вони придбали 60 фотокамер і розставили їх обабіч бігової доріжки (по 30 апаратів).
Навпроти них були встановлені будки, в яких розмістили людей, що контролювали камери. Між фотокамерою і будкою був натягнутий шнурок. Коли кінь переходив на біг учвал і опинявся на відрізку, де було встановлено камери, він зачіпав ногою нитку, після чого спрацьовувала камера і виходило зображення однієї з фаз руху коня.
Це була перша спроба розкласти рух на фази.
Брати Огюст і Луї Люм’єри народились у Безансоні в родині художника Антуана Люм’єра. Після здобуття середньої освіти і закінчення технічної школи в Ліоні вони працювали спочатку у фотоательє свого батька, а згодом на його невеликій фабриці з виробництва фотоматеріалів.
Тож їхній винахід не був би можливий без кінетоскопа Томаса Едісона. На початку 1894 року в Парижі батько братів Антуан побачив “рухомі зображення”, що демонструвались цим пристроєм. У ньому набір нанесених на целулоїдну плівку фотографій, що відображали послідовність рухів, через низьку світлову ефективність пристрою доводилося переглядати через спеціальний окуляр, вмонтований у закритий корпус. Згодом Едісон заснував спеціальну студію для виробництва 20-секундних роликів, і його кінетоскопи стали популярними не лише в США, але й у Європі.
Вражений побаченим, Антуан захотів удосконалити кінетоскоп, щоб “рухомі зображення”, як він висловився, “випустити з коробки” — проектувати на екран, де їх могло переглядати більше людей. Технічне рішення знайшов 20-річний Луї, який з допомогою брата Огюста створив спеціальний кулачковий механізм на основі аналогічного для швейної машинки, завдяки якому можна було переривчасто, але рівномірно переміщувати плівку біля спеціального об’єктива, куди спрямовувався світловий потік прилаштованого до пристрою спеціального ліхтаря. Свій винахід Луї Люм’єр назвав “сінематограф”, придбавши цю назву, як уже мовилося, у винахідника Леона Булі.
Це було справжнє портативне ательє: винахід поєднав у собі три процеси — знімальний, копіювальний та проєкційний. Щоб пристрій працював, потрібне було потужне джерело світла, яке ставилося позаду приладу, плівка переміщалася, а на екрані з’являлося рухоме зображення.
Показ 22 березня 1895 року для близько 200 членів Товариства розвитку національної промисловості в Парижі був першою презентацією фільмів на екрані для великої аудиторії. На перший комерційний показ
28 грудня 1895 року в Гран-кафе на Бульвар-де-Капюсін (Париж) продали лише 35 квитків.
Того вечора було показано десять перших фільмів. До списку цих картин увійшла й одна з найвідоміших стрічок братів — “Вихід робітників з фабрики Люм’єрів”, що вважається першою в історії кіно. Першою постановочною комедією вважають картину під назвою “Политий поливальник”. Є версія, що сюжет фільму взято з життя братів, адже молодший брат Люм’єр — Едуард, який трагічно загинув у Першу світову війну, любив жартувати над старим садівником, наступаючи на шланг.
Йосип Тимченко.
Збереглася афіша цього історичного заходу. На ній можна побачити: публіка була ознайомлена з декількома легендарними стрічками.
Цей показ мав шалений успіх, і дату 28 грудня 1895 року відтоді заведено вважати днем народження кіно. Одразу новинка стала популярною, і в наступні кілька років Огюст і Луї Люм’єри зняли майже півтори тисячі короткометражних фільмів.
Щоб глядач під час перегляду німого кіно не нудився, брати стали запрошувати на свої покази піаністів та саксофоністів, які супроводжували кінопоказ музичними творами, відповідними фільму. Так Гран-кафе перетворилося на кінотеатр.
Для пропаганди кінематографа і зйомки нових фільмів з сюжетами про всесвітні пам’ятки та світові події брати відправили своїх кіномеханіків в інші країни Європи, а самі вирушили в турне по Японії, Індії та Китаю. Згодом кінотека Люм’єрів налічувала понад дві тисячі фільмів.
Останній фільм був знятий Луї 1898 року, він мав назву “Пристрасті Ісусові”. Після цього він зосередився суто на виробництві кіноапаратури.
Українець Йосип Тимченко винайшов кіноапарат за два роки до братів Люм’єрів, але не запатентував його.
У 1896 — 1905 роках також видавався “Загальний каталог позитивних кінематографічних видів з колекції Люм’єрів”. У каталозі не вказували імен авторів, а на самих плівках не було титрів, так що встановити авторство конкретного “виду” було важко. За два роки до смерті Луї Люм’єра, у 1946 році, історик кінематографа Жорж Садуль зустрівся з ним і отримав від творця кіно примірник “Каталогу видів…”, на якому вручну були відзначені фільми, зняті безпосередньо братами Люм’єрами.
У 1997 році дослідники Мішель Обер і Жан-Клод Сегеном разом із співавторами підготували грунтовну працю, що описує всі фільми, які створили як самі брати Люм’єри, так й інші оператори на їхнє замовлення, — для визначення авторства був узятий список Садуля. У 2015 році на основі книги з дозволу її авторів був створений вебсайт “Каталог Люм’єрів”.
Загалом у “Каталогах видів…” за різні роки містяться 1428 (за іншими даними — 1423) фільмів, з яких збереглися 1418. Крім того, відомі близько 800 некаталогізовані плівки. З цієї величезної кількості безпосередньо творцями кінематографа було знято близько 70. Причому Огюст створив лише один фільм — “Бур’яни”, автором усіх інших був Луї.
Збереженням спадщини братів Люм’єрів відає створений у 1982 році в Ліоні Інститут Люм’єрів. У 1995 році, до 100-річчя першого публічного показу, уряд Франції розпочав програму популяризації творчості Люм’єрів. З цього моменту близько 350 фільмів, створених ними та на їхнє замовлення, після століття перерви стали доступні глядачам: вони були випущені на DVD або викладені в інтернет.
Однак три чверті творчої спадщини основоположників кінематографа, як і раніше, недоступні. Велика частина фільмів з колекції Люм’єрів на початок XXI століття зберігається в Національній бібліотеці Франції або у Французькому кіноархіві.
А який внесок українців у створення кіно? Влітку 1893 року (за два роки до відкриття братів Люм’єрів) українець Йосип Тимченко разом з фізиком М. Любимовим розробили скачковий механізм “слимак”, який було використано для вдосконалення стробоскопа. Принцип дії цього механізму став основою для нового апарата — “кінескопа”, у створенні якого брав участь винахідник Михайло Фрейденберг.
У листопаді 1893 року в одеському готелі “Франція” (на розі вул. Дерибасівської та Колодязного провулку) відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих “кінескопом” на Одеському іподромі: “Вершник” та “Метальник списа”.
У січні 1894 року на IX з’їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії Тимченко за допомогою свого пристрою демонстрував зображення на екрані. Учасники з’їзду схвально сприйняли апарат Тимченка й висловили подяку винахідникові.
Це сталося за рік до появи комерційного кінематографа в Західній Європі. Таким чином Йосип Тимченко випередив західноєвропейських винахідників Л. Люм’єра, Ж. Демені, С. Складовського. Але його апарат ніколи не був запатентований.
Перший український фільм — “Запорізька Січ” — зняв у 1911 році Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпро). Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав “Наталка Полтавка” (з участю відомої актриси Марії Заньковецької), “Москаль-чарівник”, “Наймичка”. Тоді ж зроблено спробу створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі (“Богдан Хмельницький” за п’єсою Михайла Старицького).
Катерина КУБАЄВСЬКА
