53-річний Володимир Палійчук із селища Кути вважає 17 вересня — День рятувальника, своїм професійним святом. П’ять років тому він створив добровільну пожежну дружину, яка виїжджає на виклики у 20 сіл Івано-Франківської та Чернівецької областей.
...У Кути вирушаю вдосвіта. Додзвонитися до рятувальника годі. Місцеві кажуть, що “Васильович помчав на огень”, та приводять мене на територію колишнього Кутського лісокомбінату, де розташована “база” добровільних рятувальників. За деякий час рятувальники повертаються. Але за мить — знову виклик. Горить літня кухня і стайня.
“Гайда з нами”, — кидає на ходу пан Володимир.
Десять кілометрів гірським бездоріжжям проїжджаємо за сім хвилин. На пожежі всі працюють чітко й злагоджено, за 40 хвилин полум’я приборкане.
“У селах, коли пожежа, то всі збігаються на допомогу. З дитинства і я так часто робив, — каже, витираючи піт, Володимир Палійчук. — Але про те, щоб стати рятувальником, навіть не думав. За фахом тракторист-механізатор, мав успішний бізнес, жив у добрі й достатку, доки “червоний півень” і мене не “дзьобнув”.
У 2005 році в пана Володимира через несправну електромережу згоріла хата. Згодом він пережив три інфаркти, дві операції на серці, був у стані клінічної смерті. Лікарі сказали дружині готуватися до похорону. Чоловік каже, що був на межі життя і смерті. Запевняє, тоді почув голос згори — мовляв, що ти, Володю, у житті зробив: грошей надбав, хату збудував, двом синам життя дав, а для інших людей — нічого? Та тебе після смерті за рік забудуть.
Володимир каже, що тоді він собі пообіцяв: як виживе, то завжди, скрізь і всім допомагатиме.
На превелике здивування лікарів та на радість рідних, Володимир Палійчук вижив. І в 2014-му вирішив створити добровільну пожежну дружину.
На першу пожежу Володимир Палійчук кинувся у домашньому одязі та гумових тапках, тож добряче обгорів. З помічників були сини та родичі. Тепер у добровільній пожежній дружині 10 постійних рятувальників віком від 17 до 55 років. Ніхто з них не отримує зарплати.
На балансі в добровольців три автівки: КамАЗ, у який вміщається 10 тонн води, ГАЗ-52 місткістю 2,5 тонни і легковик “Мінівен шаран”.
Усі автомобілі пан Володимир придбав за власні кошти. Є в рятувальників і пожежне обладнання, захисний костюм, аптечка. За п’ять років кутські рятувальники здійснили 187 виїздів, витягнули з вогню 8 людей.
“Чи не страшно вам після серйозних проблем із серцем боротися з вогнем? Та й обидва ваші сини, а їм лише 17 та 18 років, виїжджають разом з вами, не переживаєте за них?” — запитую пана Володимира. “Я не боюся допомагати людям. Перед кожним виїздом промовляю “Боже, мені допоможи, і від вогню всіх збережи”. На все воля Божа”, — каже він.
Читайте також історію жінки, яка живе з невиліковною хворобою.
