Я — орнітологиня, досліджую птахів, що живуть на воді чи біля неї — мартинів, бакланів, крячків, чапель та багатьох інших.
ЧОМУ ОРНІТОЛОГИ — РАННІ ПТАШКИ?
Переважна більшість моїх експедицій — маршрутна. Це означає, що я пливу на байдарці річкою чи водосховищем із пункту А до пункту Б, збираючи науковий матеріал. За сезон, який триває з квітня по вересень-жовтень, роблю 6 — 12 таких виїздів. Найкоротші — дві доби. А найдовша моя експедиція в Україні тривала 16 днів, я подолала 800 км водного шляху!
Ночую на березі річки чи водосховища або на островах, сплю у наметі, а їжу готую на багатті. Орнітологи мають прокидатися дуже рано, бо наші об’єкти — птахи — так само встають рано. А от спеціалісти по кажанах — хіроптерологи — працюють уночі, а вдень сплять, так само, як і досліджувані тварини.
ЩО Ж САМЕ Я РОБЛЮ В ЕКСПЕДИЦІЇ?
Передусім — облік птахів. Досліджую тих, які живуть спільними поселеннями. У колоніях птахи комунікують, розмножуються, часто разом захищаються від хижаків. Деякі види також колективно шукають та здобувають їжу. Колонії певних видів, наприклад сірої чаплі, можуть перебувати на одному й тому ж місці 100 років. Звісно, такі поселення відомі й шукати їх не треба — знай собі та працюй. Але багато птахів змінює розміщення своїх поселень чи гнізд кожного року, тобто щороку їх треба шукати наново.
НАВІЩО ЦЕ?
Знати, де та скільки у нас птахів — дуже важливо. Такі дослідження цінні, якщо вони тривають з року в рік, і так років десять. За цей період стає зрозуміло, чи знижується чисельність, чи потерпають тварини від якихось негараздів. Адже птахи — це індикатори небажаних змін у природних системах. Змін, які можуть бути шкідливими і для людини.
Також я вивчаю поведінку птахів, гніздові звички та міграційні переміщення. Всі ми знаємо, що багато птахів відлітають восени зимувати і повертаються до нас навесні. Куди саме вони літають та якими маршрутами, які небезпеки чигають на них — про все це допомагає дізнатися мічення пернатих. На птаха одягають кольорове кільце або ж чіпляють спеціальні дуже маленькі електронні прилади, які автоматично позначають його шлях.
Звісно, аби одягнути на мартина чи інший вид таку “прикрасу”, його треба спіймати. І дуже обережно, аби не поранити. У птаха можна взяти кров, аби за допомогою аналізу ДНК виявити родинні зв’язки наших пернатих із іншими птахами Європи та світу, визначити його розміри та фізичний стан, перевірити на наявність паразитів і зібрати багато іншої важливої наукової інформації. А потім знову випустити у природу.
У моїх руках — чорний крячок, закільцьований для вивчення міграцій.
Усі дані, які отримую на маршруті, записую до польового щоденника. Це найважливіший супутник зоолога, електронний чи паперовий. Інформація з нього після експедицій заноситься у великі бази даних, обробляється та публікується.
ОДНОГО РАЗУ Я ЛЕДЬ НЕ СПАЛИЛА ЛІС
Чи не занадто все нудно у вашій професії? — може спитати мене читач. А як же зустрічі зі зміями, вовками та ведмедями? Де природні лиха, бурі, перекинуті байдарки? Коли була молодою та недосвідченою й тільки навчалася польової експедиційної мудрості, не вилазила з різних смішних або страшних халеп. Книжкова дівчинка, я не мала жодного туристичного чи екстремального досвіду, не вміла користуватися компасом і картою (адже GPS-навігаторів тоді не було), не вміла розкласти багаття, відкрити ножем банку кільки або відрізнити їстівну дику рослину від отруйної. Мені багато чого довелося вчитися самій.
Одного разу я ледь не спалила ліс, утім вогонь вдалося загасити самотужки. Щоправда, залишилась без куртки та кросівок:) Доводилось блукати декілька діб у горах і голодувати. Були й зустрічі зі зміями, вовками та ведмедями — всі вони закінчилися на диво мирно.
Але насправді весела або сповнена небезпек експедиція — це провалена експедиція. Ми — не туристи. Наша головна мета — зібрати гарний науковий матеріал. Тому: що досвідченіший польовий зоолог, то нудніші та ефективніші в нього польові сезони.
ХТО СКЛАДАЄ МЕНІ КОМПАНІЮ В ЕКСПЕДИЦІЇ?
Це може бути будь-яка особа, якщо вона цікавиться птахами, має елементарні навички польового життя, не боїться комарів та кліщів, готова їсти кашу з консервами, приготовану в казані на багатті, гребти та допомагати мені з роботою. Насправді такі наукові волонтери — найважливіший ресурс польових зоологів у всьому світі.
Хтось приєднується до експедиції на два дні, інші — плавають довго, впродовж років. Дехто вже вивчив усі основні види водних птахів, а дехто пропонує цікаві технічні рішення щодо наукових пасток для мігрантів або штучних домівок для птахів.
ТО ЩО Ж ОКРИЛЮЄ ОРНІТОЛОГА?
Нещодавно я завершила польовий виїзд, що стосувався саме штучних домівок. Шпаківні та синичники відомі всім. А от штучні плавучі платформи та індивідуальні плотики для водних птахів роблять набагато рідше. Один із видів, які я вивчаю, — чорний крячок. Ця птаха потерпала в Європі в 90-х роках через зникнення місць гніздування. Вчені стали використовувати штучні плотики, аби забезпечити їх домівкою, і врятували вид. Плавучі гнізда чорного крячка в Україні часто руйнуються через зливи, великі хвилі або при штучних коливаннях рівня води. Тому спеціальні конструкції плотиків для наших чорних крячків, які волонтери та діти з гуртка “Екологи краєзнавці” у Київській області, використовуючи нідерландський досвід, розробили спеціально для дніпровських водосховищ, виявилися дуже доречними.
Пташенята чепури білої. У ХІХ ст. цих красенів винищували через моду оздоблювати капелюшки їхніми перами.
Під час свого останнього виїзду я встановила на Канівському водосховищі перші експериментальні конструкції (вони, до речі, здобули друге місце на Всеукраїнському конкурсі винаходів у сфері прикладної екології).
Такі проекти — те, завдяки чому я пишаюся, що є люди, які з року в рік допомагають проводити дослідження, спілкуються з природою і вкладають свою важливу цеглинку в її збереження.
Плаваючи Дніпром, водосховищами, великими та малими річками, не раз бачу порубані та понівечені дерева, купи сміття на місцях пікніків, браконьєрські сітки на рибу, недотримання правил полювання. Але водночас стає все більше людей, які цінують птахів, природу, готові допомагати її вивчати та обороняти.
І це одна з причин, чому я дійсно люблю свою роботу.
Радимо також прочитати скандальну історію про те, як у селі на Львівщині громада викинула на смітник унікальну внутрішню оздобу храму.
