У церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у селищі Славському на Львівщині збили плитку фабрики видатного будівничого Івана Левинського та знищили розписи Юліана Буцманюка й ікони Модеста Сосенка.
"Усі розписи зруйновані, — каже Ірина Гірна, художниця-реставратор, голова ГО "Об'єднання реставраторів". — З них просто зробили купу будівельного сміття. Ми пробували відшукати окремі фрагменти, та це — кінець. Сосенка та Буцманюка, як і Левинського, там більше не буде. Залишилась якась малесенька частинка, близько квадратного метра, а далі церква — гола, просто у риштуванні.
Насправді, це були розписи, які було дуже легко відновити, адже вони були добре збережені, навіть якщо поверх був свіжіший шар фарби. Я читала паспорт пам'ятки — там писало, що аварійних фрагментів узагалі не було. Громада агресивно запевняла нас, що церква — їхня власність, будували їхні діди, тож можуть робити з храмом все, що захочуть".
На стелі храму залишився лише малий шматок від старого розпису.
Про пам'ятки
"Розписи на стінах належали українському художнику-монументалісту Модестові Сосенку та його учневі, який працював у стилі українського модерну, — Юліанові Буцманюку, — каже "Експресу" Тетяна Казанцева, доцентка кафедри НУ “Львівська політехніка”. — Відповідно до двох інвентаризацій (першу провів ще на зламі 60 — 70-х років минулого століття Борис Возницький, друга була нещодавно — її виконали за кошт сільради), у храмі було “збережено розписи Сосенка та його учня Буцманюка, можливо, з частковим перемалюванням та зміною колориту, але зі збереженою композиційною схемою та рисунком”.
Цю церкву в Славському збудовано 1901 року за проектом архітектора Василя Нагірного завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького. У 1909-му її почали розписувати. Ці розписи — унікальна пам’ятка українського мистецтва, ми зі студентами вивчали її як один з найкращих зразків сецесії”.
Уцілілі шматки плити з фабрики Івана Левинського.
Що каже парох?
"За радянських часів розписи були перемальовані по два, а то й три рази, — запевняє отець Андрій Петришин, настоятель храму. — Щодо ремонту в храмі, то він справді був необхідний. На парафіян зі стелі та стін сипалась штукатурка. Ремонт — це рішення громади, і майже вся вона — за те, аби замінити старовизну".
Чи був дозвіл на ремонт?
“Парох розпочав ремонт без жодних погоджень та дозволів. Церква — в переліку пам’яток місцевого значення, і якщо отець мав потребу проводити ремонтні роботи чи реставраційні, він мав би звернутись до обласного департаменту архітектури — обгрунтувати необхідність робіт, запросити фахівців до обстеження, виготовити проектно-кошторисну документацію, — каже Андрій Салюк, голова ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. — Натомість священик та громада просто вирішили знищити мистецьку цінність.
Я розмовляв з єпископом (владикою Ярославом Прирізом, правлячим архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. — Авт.) і він запевнив мене, що роботи не проводитимуться до створення спільної комісії, яка би оцінила стан храму загалом та окремих пам’яток у ньому. Але що маємо? Отець зробив по-своєму. Нині туди уже нема чого їхати — бо відчуття, що наче на могилу. Ми скерували листи в прокуратуру та до правоохоронців — тепер вони повинні дати оцінку дій парафіян".
Від стародавніх розписів залишилася гора сміття.
В ЛОДА уже готують позов до суду, хоча на припис Депаратменту архітектури та містобудування від 15 травня отець та громада узагалі не зважали — мовляв, документ не вручили в руки. Тож близько сотні парафіян взялись збивати стіни.
На ситуацію відреагували й у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ. "Єпархіальне управління уважно вивчить дії місцевого греко-католицького священика та дасть їм оцінку у світлі діючого церковного законодавства", — запевнили у заяві.
Радимо до вашої уваги текст про те, як жінка через проблеми із зором підписала не той документ і втратила право на житло. Що вирішив суд?
