Привіт, мене звати Оксана, мені - 18, і я не мрію про весілля.
Усе свідоме життя мені в голову вкладають думку, нібито головне для дівчини — вдало вийти заміж. Так думали мої батьки, батьки моїх батьків, батьки батьків моїх батьків...
У дитинстві, коли читала казку про принцесу, яку мав врятувати принц, аби та вийшла за нього заміж, не могла збагнути цього. Заміжжя подавалось як своєрідний трофей, що вручається наприкінці за всі пройдені випробування.
“Попелюшка”, “Спляча красуня”, “Красуня і Чудовисько” — в усіх казках тобі кажуть: треба заміж! А хепі-енд пропонують такий: щаслива дівчина одружується. Але що з нею відбувається далі?
..Якось вранці прокинулась з думкою: ні! Ні-і-і-і-і! Я не хочу заміж! Я цього боюся.
“ПОРА!”
Майже у кожному селі на Івано-Франківщині (звідки я родом), якщо тобі 18 — 25 і ти незаміжня — вважай, що все! Ти носитимеш клеймо “стара діва”. У покарання сусіди щодня питатимуть, чи є в тебе хлопець, свататимуть племінників і натякатимуть: пора!
Іноді ситуації доходять до абсурду. Скажімо, бабуся моєї подруги щотижня ходила до церкви, щоби поставити свічку за те, аби її онука вийшла заміж. Вона казала, що дівчинка сидить у дівках через гріхи. Хоча подруга вважала, що просто ще не зустріла на той час свою долю. Але нині вона вже заміжня. І бабуся гордиться, що за 4 роки таки відмолила гріхи.
Ще одній моїй подрузі бабуся шукала кавалерів через соціальні мережі, викладаючи туди її фото. Не зовсім вдалі. Але кавалерів було багато. Жаль тільки, що більшість — ровесники її бабусі.. Зате кавалери! І в дівках сидіти не буде!
Ооо, і не дай Боже, аби тебе — молоду незаміжню дівчину — якийсь парубок підвіз машиною та зупинився біля твоїх воріт. Усе: зять приїхав! І наступного дня очікуй допиту: хто такий? чий син? а заможний? Поч- неться: “О, та це ж моєї свахи брата син! Такі гарні люди! Будеш жити, як у Бога за пазухою! І син там юрист/лікар — нічого не робитимеш, лише дітей виховуватимеш. Благодать!”
А якщо у тебе з’явиться хлопець, то чекай новин про своє заміжжя. Хоч і пропозиції не було, наречений не в курсі, та й ти — в повному шоці!
ЧЕСНО: ДІСТАЛО!
Нещодавно мені сусідка сказала: “Оксанко, тобі вже 18. От твої однокласниці заміж повиходили, дітей мають. А що ти? Якоюсь незрозумілою дурнею займаєшся! Навіщо тобі вчитись? Треба заміж! Як це не хочеш?! Може, тобі пороблено?”
Інша знайома моєї бабусі каже: “І чого тебе заміж не беруть? Хвора? Їж овочі з грядки, пий чай з ромашки. Це допомагає. От коли я була в твоїх роках, то мала вже і чоловіка, і дітей”.
Багатьом дівчатам відома й така ситуація: ти в гостях, навколо з десяток родичів: сестра дідусевого брата, свати по чиїйсь лінії, тітоньки, дядьки. І... на старт, увага, марш — сипляться запитання-докори: “Коли вже на твоєму весіллі гульнемо?”, “А коли заміж?”, “Та нічо-нічо, от у мене син є, якраз твого віку. Ви обов’язково подружитесь”, “Гарно було б, якби ми з твої- ми батьками стали сватами!”
Агов! Мені лише 18. Стоп!
Але ось тьотя Галя вже хвалиться своєю 18-річною донькою — вона і заміж вийшла, і дитину народила. “А ти що, Оксано? Люди ж у селі кажуть: що раніше народиш, то легше потім буде”.
У нас тут уже ХХІ століття! Що за стереотипи? Хіба можна передбачити, коли зустрінеш свою долю: у 16, 18, 25 чи в 39?
Я ніколи не мріяла про біле плаття, фату, великі весільні гуляння. Знаю, що майбутній чоловік розумітиме мене, він поділятиме мою потребу реалізації себе, розвитку кар’єри.
А всім сусідам та іншим пліткарям так і хочеться сказати: заміж не збираюсь. Поки що!
Радимо до вашої уваги ще один текст авторки. Вона розповіла, яким було її дитинство, коли батьки поїхали на заробітки за кордон.
