До ветлікарів Володимира та Лілі Лотоцьких черга вишиковується з самого ранку. Та не завжди пацієнти клініки можуть спокійно чекати прийому. Бо ж більшість відвідувачів — коти й собаки!
В одній із кімнат клініки — білий котик у клітці. “Волонтери принесли. Він вуличний, хворий”, — каже Ліля. Кладе чисту одноразову пеленку в клітку, миє “туалет”, міняє воду, дає корм.
З дозволу лікарки заглядаю в іншу кімнатку. На столі бачу кішечку-сфінкса, замотану в жовтий рушник. До лапки під’єднана крапельниця. “Це Ніка, — розповідає господиня. — Їй чотири роки. Не їсть, блює. Підчепила небезпечну інфекцію”.
“Часто власники тварин не роблять їм щеплення, бо вважають: якщо кіт не гуляє, то з ним нічого не станеться. Але чумку або панлейкопенію людина може “принести” в дім на взутті, — пояснює мені ветеринар Володимир. — Напевно, так сталося і в цьому випадку”.
Дві жінки, які принесли сюди котика в плетеному з лози будиночку, залишають його для кастрування. “Крові не боїтеся?” — запитує мене Володя. — Тоді можете подивитися, заходьте в “операційну”.
Пацієнт уже під наркозом, шерсть під хвостом зголили машинкою. Кілька вправних рухів — і все. Процедура тривала максимум десять хвилин. “На песика піде трохи більше часу — хвилин п’ятнадцять, — розповідає Володимир Лотоцький. — За день може бути дванадцять-тринадцять операцій. Інколи — двадцять. Коштує кастрування 300 гривень, для волонтерів робимо знижку — 200 за тваринку. Стерилізація кицьок і сук — дорожча. Однак операції бувають різні. Доводиться і видаляти око, і вирізати пухлини тощо. На щастя, сезон падіння котів із вікон — навесні, тому тепер переломів менше”.
Довго порозмовляти не вдається. Дві сестри-близнючки приводять маленького тер’єра. “Наш Льонечка не їсть і трохи кульгає”, — каже одна з жінок. А потім додає: “Взагалі-то за паспортом він Леон, але називаємо його Льонечкою”. Володимир констатує: “Ваш песик просто підірвав ніготь. Треба після прогулянки мити лапки господарським милом і обробляти ніготь бетадином. А ще в нього кон’юнктивіт. Зараз випишу мазь”.
У цей час Ліля в іншій кімнаті оглядає трьох кошенят, яких принесла волонтерка. Міряє температуру, робить уколи, чистить вушка, змащує очі.
Після цього береться за ще одного вуличного котика, який тимчасово живе в клініці. Мав перелом задньої лапки. Коту зробили операцію, вставили спицю. Три дні виходжували, давали антибіотик. Тепер треба забрати додому на перетримку, доки зможе нормально ходити. Коли во- лонтерка бере тваринку на руки, та ніжно притуляєть- ся до неї — впізнала. Жінка плаче: “Ну як його викинути на вулицю?”
Запитую, як часто лікарів кусають і дряпають пацієнти. Володимир показує руки: “Таке бувало на початках моєї роботи. А тепер уже ні”.
Доки Ліля дезінфікує стіл, до клініки заходять хлопець і дівчина. У руках хлопця — пластиковий ящик. У таких на ринках носять фрукти та овочі. Але в цьому, застеленому штучним хутром, лежить маленьке руде кошеня. Ілона й Дмитро — студенти. Дівчина вмикає відео на телефоні: “Ось таким ми знайшли його пізно ввечері в парку кілька днів тому”. На відео — це ж кошеня, із закривавленою мордочкою, з дуже важким диханням. “Таке враження, що його просто сильно кинули. А тепер уже одужує”. Питаю, що пара далі робитиме з кошеням. “Гоку житиме в Діми, — каже Ілона. — Бо в мене вдома собака”.
Питаю лікарів, яких ще тваринок їм доводилося лікувати. Згадують: якось принесли на вакцинацію лисицю, викуплену в мисливців. Була тут також рись із міні-зоопарку. З менш екзотичних — тхори-фретки, щурики, хом’ячки, морські свинки. Кроликiв до клiнiки часто приносять, аби пiдрiзати їм зуби. У шиншил, окрiм харчового отруєння, буває грибок, папужкам доводиться пiдрiзати дзьобики, бо вони не сточуються. А ще лікарям запам’ятався білий їжачок, якого рятували від паразитів.
Загалом за день ветеринари приймають близько 30 тваринок. Навіть присісти ніколи.
Читайте також про те, як українець надає притулок їжакам.
