...На годиннику — 9.45. Кияни квапляться на роботу, а я — до офісу Товариства Червоного Хреста на Подолі, де починають збиратися бездомні. Вони не хочуть називати свого імені, але радо розповідають, що тут їм вдається задовольнити чимало базових потреб. “Взяла собі взуття, светри, шапку, теплу куртку та спідню білизну”, — каже усміхнена жінка в яскраво-зеленій куртці.
Поки ми розмовляємо, до гурту підходить 84-річна жінка, яку волонтери Червоного Хреста звуть бабою Галею. Вона одягнена у два светри, штани, теплу шапку, закутана у шарф. На обличчі — захисна маска. “Тут працюють дуже порядні й ласкаві люди, — тихенько каже мені бабуся. — Майже щопонеділка сюди приходжу. От тільки якщо погода погана, то пропускаю”.
Із дверей офісу Червоного Хреста виходить жінка невисокого зросту — 63-річна Любов Осадчук. Вона несе великий кошик, повний одягу. У ньому — теплі куртки, светри. Її одразу ж оточують безхатченки — вони по черзі розглядають одяг і складають до пакетів.
“Візьміть ще маски. Тут кожному вистачить”, — волонтерка дістає із дна кошика чотири пачки засобів індивідуального захисту. Тим часом мені вона розповідає, що за дві години до них може прийти 15 — 20 безхатьків.
“Ми їх не тільки одягаємо, а ще й даємо їжу. У зимовий період у нас завжди є гарячі страви, чай, — каже жінка. — Одяг для безхатьків до нашого офісу приносять небайдужі люди. Ми його доводимо до ладу — перемо і підшиваємо, якщо треба”.
До нашої розмови доєднується 31-річна Яна Гоцуляк, заступниця голови Подільської районної організації Товариства Червоного Хреста міста Києва. Вона запрошує мене поглянути на “банк одягу”, який зібрали на першому поверсі офісу організації. “Тут є речі і для дитей, і для дорослих, — мовить Яна. — Також у нас працює медсестра, яка безплатно роздає базові медикаменти тим, хто їх потребує”.
Цікавлюся в Яни, чому понеділкову акцію для безхатьків назвали саме “Бохо-стайл”.
“Для стилю одягу бохо характерний довільний підбір елементів, які часто можуть не поєднуватися між собою. А саме так часто й одягаються бездомні”, — каже вона.
...Виходжу надвір і роззираюся — поблизу вже ані душі. Наступного понеділка сюди знову прийдуть бездомні, аби запастися на зиму теплими речами. Згадую про куртку, яка лежить у моїй шафі без діла вже кілька років. І розумію, що повернуся сюди ще раз і я.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як хитрують банки та мікрофінансові компанії
