Світлі шпалери, чиста підлога, в кутку — маленька кухня з умивальником, а з іншого боку на поличках — поскладане взуття. Жодного запаху фарби чи клею, нема й пилу — діють дві витяжки. Така майстерня Володимира Максимишина, чоботаря з 16-річним стажем.
“Люблю все тримати в чистоті й порядку. І роботу свою люблю”, — каже 45-річний майстер. Роздивляється мої черевички: “Набійки стерлись, за пів години поставлю нові”.
Знімає старі, зачищає каблуки, змащує їх клеєм, тоді бере заготовки для нових набойок із поліуретану, також змащує клеєм. І відкладає. “Треба зачекати хвилин 20, аби висохли”, — пояснює Володимир і береться до іншої пари. Набійки майстер робить із різних матеріалів: для жіночого взуття комплект із танкової гуми коштуватиме 90 гривень, поліуретановий — 120, для чоловічого — 130 — 140 гривень. Якщо треба замінити й підметки — то 280.
У майстерню заходить жінка — за чобітками, які потрібно було прошити воскованою ниткою й підклеїти, бо вже протікали. Оглянула, заплатила 80 гривень. “Хороший ви майстер, завжди якісно все робите”, — додала.
Восени у майстерні найбільше роботи, й оплачується вона дорожче, адже тепер приносять зимове взуття. Треба міняти замки (це коштує від 85 до 120 гривень) чи бігунки (за заміну одного — 50 гривень), ставити латки (85 — 150 гривень).
“Минулого тижня жінка принесла 6 пар взуття — свого й чоловікового, за роботу заплатила 840 гривень. Але здебільшого люди ремонтують одну-дві пари, — констатує майстер. — Днями прийшла бабця, треба було набити набійки на її черевиках, то я з неї грошей не взяв”.
Володимир береться за жіночі сірі чобітки. Тим часом клієнт — молодий чоловік — приносить кросівки, просить підклеїти. Майстер радить ще й прошити по колу, тоді довше служитимуть.
Береться знову до моїх набійок. Розігріває їх на плитці й клеїть до каблуків, притискаючи спеціальним молотком. “Ще мають постояти хвилин 10, аби підсохли, — каже. — Тоді обріжу їх чоботярським ножем, зачищу на моторі, потім наждачним папером і підіб’ю цвяшками на лапі (це підставка у формі п’яти. — Авт.) — для надійності”.
Майстер каже, що за день може зробити й 20 пар взуття. Наголошує — якісно! Але приносять по 5 — 6 пар.
“У моїх чоботах треба поміняти замки і замінити набійки, але такі, аби не ковзали”, — просить наступна клієнтка. Чоботяр запевняє: “Зроблю, як для себе! Використаю танкову гуму”.
Прийнявши замовлення, повертається до моїх чобітків: “Все, можна взувати, тепер 2 — 3 роки не потребуватимуть ремонту, якщо носити їх не щодня. На сезон краще мати декілька пар, тоді вони довше слугуватимуть”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про мандрівного кобзаря з Одеси.
