Особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники бойових дій, члени сімей загиблих захисників України, “чорнобильці”, учасники Революції Гідності, багатодітні сім’ї, діти війни, особи з інвалідністю, діти-сироти, внутрішньо переміщені особи — це аж ніяк не повний перелік пільгових категорій в Україні. І їх кількість збільшується в геометричній прогресії. Аналітики кажуть: ми доходимо до тієї межі, коли частка людей, які мають право на позачергове чи пільгове обслуговування, перестає бути меншістю і наближається до половини населення.
За даними урядовців, на сьогодні в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни значиться понад 1,3 мільйона учасників бойових дій. Для порівняння, до 2022 року цей статус мали трохи більше як 550 тисяч осіб. У Міністерстві у справах ветеранів припускають, що після закінчення війни кількість ветеранів та осіб, які мають право на пільги (а це члени сімей ветеранів), зросте до 5 — 6 мільйонів!
Водночас в Україні є понад 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), 3 мільйони осіб з інвалідністю, більш як 10 мільйонів пенсіонерів за віком (у деяких видах державних сервісів вони отримують преференції), понад 1,5 мільйона осіб, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, 61,5 тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування...
Серед них, на жаль, є люди з фейковим пільговим статусом. Про це свідчать повідомлення поліції та судів. Для прикладу, Черкаський райсуд Черкаської області ухвалив вирок у справі про підроблення та використання посвідчення учасника бойових дій. Слідство з’ясувало, що місцевий мешканець вклеїв свою фотокартку в посвідчення УБД сина, щоб безплатно їздити у громадському транспорті. Суд призначив спритникові покарання за скоєне — обмеження волі на 1 рік і 3 місяці з випробувальним терміном на один рік.
Підробленим посвідченням учасника бойових дій, щоб економити на проїзді у міжміському транспорті, користувався і житель Стрия на Львівщині. Щоправда, він фейковий документ замовив за оголошенням. Поліція викрила “пільговика”, а суд призначив йому 2 місяці та 15 діб арешту і змусив сплатити державі понад 3 тисячі гривень за технічну експертизу посвідчення. Володимир-Волинський міськсуд оштрафував жінку на 68 тисяч гривень за придбання підроблених документів про II групу інвалідності та пенсійного посвідчення.
До речі, в Україні, за даними Міністерства охорони здоров’я, вже перевірили майже 1,7 тисячі посадовців, які оформили собі інвалідність. Виявилось, що підстав для її встановлення не було в кожному четвертому випадку.
А ось ще один приклад, про який розповіли у Міністерстві соцполітики. Після повномасштабного вторгнення в Україні різко зросла кількість “чорнобильців”. Виявилося, що люди, які до великої війни не мали цього статусу, після її початку нібито переїхали жити до зони радіаційного забруднення, і суди почали масово призначати таким “переселенцям” виплати. Якщо до лютого 2022 року в нас було 10 тисяч людей, що отримували таку допомогу (на місяць держава витрачала на них трохи більше як 51 мільйон гривень), то з початком російської агресії їх кількість зросла до понад 135 тисяч. І на допомогу таким “пільговикам” уже йшло приблизно 1,5 мільярда гривень на місяць, або 15 мільярдів гривень на рік! Після виявлення проблеми уряд вніс до проєкту бюджету на 2025 рік норму, яка обмежує коло осіб, що мають право на виплати за проживання у зоні радіаційного забруднення. І тепер на допомогу від держави можуть розраховувати лише ті, хто мешкав у чорнобильській зоні у період від 1986-го до 1993 року.
Тож як бути з пільгами та соцвиплатами для вразливих категорій громадян? Чи матиме держава ресурси, щоб і надалі підтримувати таких людей? Чи, може, варто все-таки скоротити кількість пільг в Україні?
— На соціальну допомогу, яка належить пільговикам відповідно до чинного законодавства, потрібні величезні кошти у державному бюджеті, — каже експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — Ми вже маємо серйозні проблеми зі збором грошей, а після війни ці проблеми ще більше загостряться. Бо в нас за період російської агресії зруйновано приблизно 30% промисловості, ми втратили понад 5 мільйонів робочих місць. Відрахування до соціальних фондів, зокрема й до пенсійного, йдуть із заробітних плат українців. А якщо скоротилася кількість робочих місць, якщо зменшилась реальна зарплата, то відрахувань стало менше. Від початку війни, фактично вже четвертий рік, ми забезпечуємо всі соціальні виплати коштом зовнішнього фінансування. Уряд цього не приховує — країни Європейського Союзу надають нам допомогу, Канада, Японія, раніше серед донорів були й США.
У Міністерстві у справах ветеранів уже порахували, що якщо взяти всіх ветеранів, які повернуться з війни, членів їхніх сімей, родини поранених, загиблих, то вже назбирається до 6 мільйонів осіб. Отже, сума на їхні потреби зросте, бо ці категорії громадян мають доволі серйозні пільги, виплати й так далі. А додайте до них малозабезпечених, багатодітних, дітей-сиріт, людей пенсійного віку — вийде половина населення або й більше. У нас уже кількість тих, хто працює і сплачує єдиний соціальний внесок, фактично дорівнює кількості пенсіонерів. Тобто на одного пенсіонера припадає одна людина, яка працює та сплачує податки, зокрема й соціальні внески, які йдуть на пільги, доплати тощо.
— Держава має необмежені ресурси для соціальної допомоги усім, хто її потребує, — певен економіст Павло Себастьянович. — Це бюджети — центральний та місцеві. Це 3500 державних підприємств та банків. Це корисні копалини та земля, ліс та вода, енергетична інфраструктура, дороги та залізниця. Ніколи громадяни не отримували свою частку від цих скарбів, це завжди було “надбанням” чиновництва. Тобто тут ідеться не про ресурси, а про здатність держапарату монетизувати національне багатство на користь громадян.
— То чи варто систему пільг в Україні переглянути?
● А. Павловський:
— Як на мене, різко скорочувати пільги після війни не потрібно. Надто, якщо таке скорочення стосуватиметься родин загиблих, поранених. Бо такий крок може викликати велике соціальне збурення. Але уряду вже сьогодні варто розставляти пріоритети, шукати кошти, домовлятися із міжнародними партнерами, щоб не тільки під час війни надходила зовнішня допомога, а ще й декілька років після її закінчення. Потрібен час на те, щоб стабілізувалася наша економіка, аби ми могли збирати податки у потрібних нам обсягах.
Урядовці вже шукають варіанти наповнення бюджету, але чомусь ідуть шляхом найменшого спротиву. Перше, що придумали, — це фактично ліквідувати спрощену систему оподаткування. Хочуть, щоб ФОПи платили ПДВ, а це означає, що сенс перебування у малому бізнесі втрачається. Тобто влада за рахунок малого й середнього бізнесу намагається вирішити всі ці соціальні проблеми й боїться навіть глянути в бік великого бізнесу, який у народі називають олігархічним. Подивіться, у нас, незважаючи на війну, є зухвале споживання, коли чиновники купують розкішні маєтки й представницькі авто. То, може, варто було б, як у більшості європейських країн, запровадити податки на предмети розкоші — на елітні квартири, будинки, автівки, ювелірні вироби, витвори мистецтва?
— На мій погляд, систему пільг варто переглядати, — зазначає колишній міністр соціальної політики Павло Розенко. — У класичній моделі соціальної політики пільги розраховані на 1 — 2% населення, максимум — на 5 — 7%. Якщо ж пільговиками стають 20 — 30% людей і більше, то сама логіка “пріоритетності” перестає працювати. Це так званий ефект інфляції пільг: якщо черга пільговиків більша за загальну чергу, преференція перестає бути преференцією. Потрібен індивідуальний підхід до кожного представника вразливих верств. Інтерес держави має полягати у тому, щоб мотивувати людину рухатися вперед, розвиватися, а не замикатися у своїх проблемах і стояти на місці.
За даними Мінсоцполітики, у нас 3 мільйони людей з інвалідністю. З них працюють лише приблизно 420 тисяч. Це трохи більше ніж 16%. А в європейських країнах цей показник стартує від 50%. Там уряди роблять усе для того, щоб людина, яка має інвалідність, але може працювати, йшла на роботу, стимулюють бізнес працевлаштовувати таких людей. І в нас мають бути спеціальні програми для людей, які потребують державної підтримки.
● П. Себастьянович:
— Система соціального захисту давно потребує реформування. У наш цифровий час немає проблем встановити фейковість виплат. У 2014 році в Мінфіні почала працювати група верифікації, яка за відкритими реєстрами тільки за перший тиждень знайшла порушень на 60 мільярдів гривень. Після публікації цих даних групу швидко розформували, доступ до реєстрів закрили. Основні порушники та бенефіціари фейкових виплат — це чиновники, судді, прокурори, самі працівники соцфондів. Тому за наявності політичної волі або бажання правоохоронців усіх, хто зловживає, можна швидко знайти.
