Приблизно 17 українок з дітьми нині перебувають у закритих таборах для біженців Аль-Хол і Родж у Сирії. Їх називають жінками ІДІЛ — мовляв, їхні чоловіки були прихильниками терористичної держави, і саме тому жінки потрапили сюди. Однак родичі українок кажуть, що інформація про ІДІЛ — вигадка.
ЧОТИРИ РОКИ ЖАХУ
Племінниця Фатіми Бойко — кримська татарка, вже чотири роки перебуває у таборі в Сирії. “Аміна вийшла заміж за кримського татарина. Вони з чоловіком у 2014 році поїхали в Туреччину на заробітки, — каже Фатіма. — Через рік племінниця повернулася, щоб забрати дітей. Після цього зв’язок із нею обірвався. Аміна зателефонувала в 2016 році. Пояснила, що коли приїхала в Туреччину, друзі сказали, що її чоловік попрямував на кордон із Сирією, і якщо вона хоче його побачити, то їй потрібно їхати до нього. Вона це зробила”, — розповідає Фатіма.
А там виявилося, що чоловіка Аміни вбили. Жінку змусили оселитись у таборі для біженців. Зрозумівши, де вона опинилася, Аміна думала про втечу. Але...
“За великі гроші біженцям можуть допомогти виїхати із табору у водовозах, — каже Фатіма. — Та нерідко люди там непритомніють, гинуть через спеку, тож це дуже небезпечний шанс на порятунок”.
У таборі Аль-Хол жінки з дітьми живуть у поламаних наметах, розповідає Фатіма.
Питну воду привозять — по пів бочки на день, але цього на всіх не вистачає. Час до часу Аміна знаходить можливість зателефонувати тітці. “Ми змушені їсти траву й пити воду з калюжі, щоб вижити”, — цитує племінницю тітка.
“ЇЖУ ГОТУЮТЬ НА ГАСОВИХ ЛАМПАХ”
Гульфіре Юнусова із Мелітополя мріє повернути свою сестру, яка нині перебуває у таборі Аль-Хол.
“У 2014 році сестра з родиною виїхала з Криму на запрошення мого сина в Туреччину. Потім син поїхав на заробітки в Сирію, — каже Гульфіре. — Його вбили під час обстрілу. А сестра з дружиною сина потрапили до табору Аль-Хол. Умови життя там жахливі. Їсти жінки готують на гасових лампах. Буває, що їжу забирають спостерігачі...”
Буває, що їжу забирають спостерігачі.
“ТУТ РІЖУТЬ ГОЛОВИ”
Тетяна Кобелева з Харкова не знає, що тепер із її донькою. Відомо лише, що вона потрапила до табору біженців.
“В університеті донька стала зустрічатися з хлопцем із Йорданії. Згодом їхні стосунки стали жахливими — він бив її. Я переховувала свою доньку в будинку за містом. Та потім вони помирилися. Згодом одружилися, донька прийняла мусульманство, — розповідає пані Тетяна. — Коли їхньому синові було 4 роки, а донька знову завагітніла, вони поїхали на два тижні на відпочинок до Туреччини та не повернулися.
Лише через три місяці донька вийшла на зв’язок. Виявилося, що їх із Туреччини вивезли до сирійського табору.
Вона сказала: “Мам, не намагайся дізнатися, де я. Тут усе прослуховують, ріжуть голови...”, — пригадує Тетяна.
Жінка востаннє говорила з донькою у лютому 2017 року...
***
Родичі українок написали десятки листів до Міністерства закордонних справ, Офісу президента, омбудсменки Людмили Денісової та Служби безпеки України. Втім, коли їхні рідні повернуться додому, наразі так і не відомо.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про причини виникнення дефектів мовлення і те, як вирішити такі проблеми в дорослому віці
