На Харківщині за 205 мільйонів гривень відремонтували зруйнований росіянами Старосалтівський ліцей. Навчальний заклад розташований лише за 18 кілометрів від кордону, і окупанти днями зруйнували його знову. Як повідомили правоохоронці, пошкоджено фасад, дах, коридори та навчальні кабінети.
Випадків, коли держава витрачає значні суми на відбудову шкіл, лікарень та доріг у прифронтових містах і селах, не бракує. Для прикладу, днями Миколаївська облдержадміністрація провела тендер на реконструкцію обласної дитячої лікарні. Вартість робіт — 615 мільйонів гривень. Минулого літа та сама Миколаївська ОДА виділила 300 мільйонів гривень на ремонт будівель Баштанської багатопрофільної лікарні, яка потрапила під ракетний обстріл ворога у квітні 2022 року. Ремонтні роботи мають бути завершені до кінця 2025-го.
Понад 20 мільйонів гривень держава витратить на капітальний ремонт навчального корпусу, спортивної зали та покрівлі школи у прифронтовому селищі Біла Криниця Херсонської області. 12 мільйонів — на відновлення Березнегуватської мистецької школи у Миколаївській області, що постраждала внаслідок російських обстрілів.
Також у прифронтових регіонах активно відбудовують дороги. Днями Куцурубська сільська рада на Миколаївщині уклала два договори на капітальний ремонт доріг у селах Червоне Парутине та Іванівка на 3 мільйони гривень. Чи доцільні такі витрати у час війни? Дискутуємо на цю тему разом з експертом Національного інституту стратегічних досліджень, кандидатом економічних наук Іваном Усом, президентом Центру ринкових реформ Володимиром Лановим та колишнім виконувачем обов’язків міністра економіки, кандидатом економічних наук Павлом Кухтою.
— Як вважаєте, чи варто відбудовувати навчальні та медичні заклади, які розташовані поблизу лінії фронту і які зазнали руйнувань унаслідок ворожих обстрілів?
● І. Ус:
— Розумію, що багато хто скептично ставиться до такої відбудови. Мовляв, навіщо відновлювати те, що будь-якої хвилини знову може постраждати? Але, з другого боку, школи та більшою мірою лікарні виконують важливі функції для громадян, що проживають на тих територіях. Якщо люди там залишаться, то про них треба дбати. Ми не можемо відмовитися від своїх громадян. Мусимо миритися з такими витратами.
Єдине — ці витрати мають бути мінімальними. Тобто я проти великих, грандіозних ремонтів. Підлатати будівлі — так, капітально відбудовувати чи наново зводити — ні. Бо занадто високий ризик того, що ці об’єкти знову можуть зазнати серйозних руйнувань, і державі доведеться витрачати великі гроші, яких вона не має.
Додам, що пріоритетом має бути ремонт лікарень. Адже на прифронтових територіях залишається чимало літніх людей — бодай якісь стандарти медичної допомоги для них мають бути забезпечені. А от щодо шкіл, то батькам варто пояснювати, що, можливо, краще виїхати з небезпечної зони, щоби їхні діти могли навчатися у спокійніших місцях.
● В. Лановий:
— Звичайно, нам би хотілося якнайшвидше відновити всі навчальні та медичні заклади, потрібні для нормального життя громадян. Але, як на мене, безглуздо витрачати кошти на ремонт об’єктів близько до лінії фронту. Бо це — гроші на вітер, і робота будівельників — намарне. Доцільніше було б залучити сили будівельників на зведення фортифікацій. А школи та лікарні можуть зачекати. Сподіваємося, буде припинення бойових дій, і тоді вже вирішуватимемо, що варто першочергово відновлювати, а що ні.
Проблема ще й у тому, що посадовці у час війни намагаються ловити рибку в каламутній воді, тобто наживаються на тендерах із відбудови. Є вже навіть рішення судів, які підтверджують факти корупції. Наприклад, днями суд звинуватив підприємицю з Миколаївщини у службовій недбалості — вона підписала акти про виконання ремонтних робіт на понад 2,5 мільйона гривень (йшлося про відновлення покрівлі навчального корпусу школи, яка постраждала внаслідок бойових дій). Але насправді роботи не були виконані у повному обсязі. Кошти місцевого бюджету просто розікрали.
● П. Кухта:
— Якщо люди живуть на прифронтових територіях, то вони повинні мати доступ до медичних та освітніх послуг. Однак тут, як на мене, треба брати до уваги, скільки населення залишається у місті чи селі, де зруйнована школа або лікарня. Якщо людей обмаль, то немає сенсу вкладати гроші у відбудову таких об’єктів. Скажімо, навіщо проводити капітальний ремонт навчального закладу, якщо вчителі проводять уроки онлайн?
На мій погляд, державі варто витратити ці гроші на соціальний захист людей, яких у нас називають внутрішньо переміщеними особами. Бо дуже часто вони змушені самотужки шукати собі житло й роботу, а також школи і дитсадки для своїх дітей.
— Влада витрачає чималі гроші і на ремонт доріг. Чи доцільно це робити під час війни?
● І. Ус:
— Відновлення доріг не має бути пріоритетом. Але взагалі відмовлятися від ремонту — також не варіант. Бо елементарне відновлення чи будівництво доріг — це сигнал громадянам держави: війна закінчиться і життя після війни буде. Цей сигнал, із психологічного погляду, дуже важливий. Люди мають розуміти, що держава бачить майбутнє країни, тому дбає про розвиток інфраструктурних об’єктів.
Зрештою, якісні автошляхи — це логістика, тобто можливість швидкого постачання військової техніки та гуманітарної допомоги до регіонів, де відбуваються бойові дії. Не можна допустити того, щоб наші військові були обмежені в постачанні зброї через низьку пропускну спроможність доріг.
