Серед цьогорічних лауреатів відзнаки “Національна легенда України” був і один особливий. Це — видатний танцівник і хореограф Серж Лифар. Нагорода наздогнала героя майже через сорок років після його... смерті. Ким же був цей уродженець Києва, який свого часу зробив революцію у французькому та європейському балеті?
Сьогодні видається неймовірним, але цей смаглявий хлопець, який народився у 1905 році, міг ніколи не одягнути балетки. Річ у тім, що першою його пасією була музика. Причому захоплення було дуже серйозним. “Він відвідував курси при консерваторії: займався спочатку по класу скрипки, а потім фортепіано, — каже Андрій Лягущенко, завідувач кафедри Академії танцю імені Сержа Лифаря. — Мав також чудовий голос і співав у хорі в Софійському соборі”.
Можливо, він став би видатним виконавцем, скрипалем, піаністом. Проте війна, що охопила країну, внесла свої корективи в плани підлітка. Під час наступу на Київ більшовиків Сергійка, який тоді вчився у гімназії, поранило в праву руку. Просто на вулиці влучив осколок снаряда, що вибухнув неподалік. Рану зашили, хлопчик одужав, але... Про заняття музикою довелося забути. Втім, як відомо, немає поганого, щоб на добре не вийшло. У житті Лифаря з’явилось нове захоплення — танці.
“Тоді йому було шістнадцять років, — зазначає кандидат мистецтвознавства Андрій Лягущенко. — У такому віці уже стають сформованими професійними артистами й виходять на сцену. А тут — перші кроки... Тож цей випадок — унікальний, хоч, слід зазначити, непоодинокий. Наприклад, Павло Вірський теж починав займатися хореографією досить пізно”. Проте, якщо останній збудував свою кар’єру на рідній землі, то Серж Лифар — за кордоном.
Втікаючи від червоного терору, він виїхав до Франції. Там потрапив до легендарної трупи Сергія Дягілєва. На початках для 17-літнього емігранта було за щастя виходити в складі кордебалету. Однак згодом український алмаз у вмілих руках досвідчених наставників перетворився на діамант. Серж Лифар став зіркою — кажучи професійною мовою, прем’єром — цього уславленого колективу.
Ним захоплювалась паризька богема. Від Пабло Пікассо й Жана Кокто до Коко Шанель. З культовою дизайнеркою взагалі склалися дуже теплі стосунки. Як творчі (мадам шила вбрання для балетів Сержа Лифаря), так і приватні. Досить глянути на чорно-білі фото, на яких королева моди “осідлала” молодого танцюриста, щоб зрозуміти рівень їхніх взаємин. До слова, киянин завжди дуже елегантно вдягався, не шкодуючи грошей на красиві речі.
Наступною сходинкою у кар’єрі нашого співвітчизника став уславлений театр “Гранд-опера”. “24-річного Сержа Лифаря покликали спочатку танцювати одну з партій у “Творінні Прометея”, — розповідає Олена Іванова, завідувачка відділу Національного музею історії України. — А вже під час репетицій доручили не тільки виконувати головну роль, але і як хореографу поставити цей балет. Вистава мала такий успіх, що новачкові запропонували очолити балетну трупу. Киянин віддасть “Гранд-опера” майже тридцять років!”
Слава про “Ікара” (ця роль — візитівка Сержа Лифаря) долетіла і на його Батьківщину. Він не поривав зв’язків із родиною, що залишилась у Києві, регулярно надсилаючи листи. Проте приїхати до рідного міста вдасться лише в 1961 році, коли ні матері, ні батька вже не було серед живих. Звісно, він відвідав їхню могилу на Байковому кладовищі та впав на коліна перед батьками, які ні разу не бачили його тріумфу на сцені.
На схилі літ хореограф перебрався із галасливого Парижа до тихої Лозанни, що у Швейцарії. Тут звів “сімейне гніздо” з графинею Лiллiан д’Альфельд-Лаурвiг, яка була давньою шанувальницею його таланту. Мав вдосталь часу, щоб упорядкувати свої архіви та щоденники, дати лад з колекцією рідкісних книг, а також малював картини. Це — ще одна грань обдарованості Сержа Лифаря, що стала публічним надбанням. На жаль, про пензель, як і про все решта, довелося забути, коли лікарі поставили страшний діагноз.
“У хореографа, який усе життя нещадно курив, виявили рак, — мовить Андрій Лягущенко. — Відходив він, за словами вдови, дуже важко. Зрештою, як усі онкохворі. Поховали митця у Франції й, згідно із заповітом, написали на могилі Serge Lifar de Kiev, тобто “Серж Лифар із Києва”.
“Він жив ностальгією за своєю Батьківщиною, — додає Наталія Білоус, завідувачка філії “Музей Сержа Лифаря”. — Мріяв повернутися і доживати тут віку. Казав київським знайомим, що хотів би забути про свої досягнення, злети, визнання, славу й просто лягти на рідну землю... Дуже символічно, що саме тепер — у 120-ліття з дня народження — видатного хореографа визнали “Національною легендою України”. Знаєте, він мав чимало зарубіжних нагород (наприклад, французький Орден почесного легіону), але це — перша від Незалежної України. Думаю, Серж Лифар був би щасливий”.
