Під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності у Києві канадський прем’єр Марк Карні згадав про канадсько-українського художника Василя Курилика. За його словами, роботи митця прикрашають резиденцію генерал-губернатора країни, де кожен очільник тамтешнього уряду складає присягу.
Василь (Вільям) Курилик народився 3 березня 1927 року у місті Вітфорді провінції Альберта. Батько майбутнього художника, Дмитро, був вихідцем із Буковини та емігрував до Канади у 1924 році. Мати, Марія Гуцуляк, народилася в Канаді, куди її сім’я переїхала ще у 1896-му.
Василь мав непрості взаємини з батьком, бо той хотів, щоб син працював разом з ним на фермі. Та юнак відчував потяг до малювання. Він здобув ступінь бакалавра у Манітобському університеті. Проти волі батька навчався в Онтарійському коледжі мистецтв і художньому коледжі Сан-Мігель де Альенде в Мексиці, але так і не завершив навчання (у молодого художника розвинулася депресія, яку він лікував у психіатричній лікарні Модслі в Лондоні. — Авт.). Водночас Василь багато подорожував, відвідував найкращі музеї Європи, де надихався творчістю знаних митців, вивчав їхню техніку і стиль виконання. Особливе захоплення викликали роботи Єроніма Босха та Пітера Брейгеля Старшого, які, за словами фахівців, матимуть неабиякий вплив на його подальшу творчість (як приклад — відома картина “Лабіринт”).
“Художня слава прийшла до Василя Курилика, коли йому було вже понад 30 років. Після того як він створив серію “Страсті Христові” із 160 картин, намальованих за Євангелієм від Матвія, — розповідає Максим Джигун, політолог, який з 2019 року адвокатує творчість художника. — Роботи були виконані гуашшю, аквареллю й олійними фарбами. Їх художник малював три роки. А передувала цьому поїздка Курилика на Святу землю, що тривала п’ять тижнів. Пізніше ці картини купили заможні українські діаспоряни Микола та Ольга Колянківські. Щоб зберегти колекцію, вони спеціально збудували в 1971 році в місті Ніагарі нову мистецьку галерею”.
Загалом за 50 років свого життя художник створив понад сім тисяч картин (деякі дослідники кажуть, що десять тисяч). Крім релігійних і психологічних сюжетів він майстерно відтворював на полотні краєвиди канадських прерій. Тож нерідко митця називали “Ван Гогом із прерій”. “Варто згадати й цикл його робіт “Український піонер”, що складається з шести картин і присвячений першим поселенцям Канади, — мовить Максим Джигун. — У 1981 році їх викупив канадський уряд. Власне чотири картини з цієї серії прикрашають інтер’єр резиденції генерал-губернатора Канади”.
Василь Курилик двічі відвідував Україну. Вперше, у 1970 році, разом із групою канадських художників побував у Києві, Львові, Одесі, Запоріжжі, Каневі та інших містах. Під час цієї подорожі він подарував Україні один зі своїх творів — “Дух Шевченка в Канаді”. Нині картина зберігається у фондах Національного музею Тараса Шевченка (у 1977 році митець передав ще три свої роботи Національному художньому музею України. — Авт.). Тоді ж побував і в селі Борівці, що недалеко від Чернівців, звідки були родом його батьки. Ця поїздка сильно його вразила. Василь прагнув повернутися туди знову.
“Приїхавши до Канади, Курилик відразу ж звернувся до посольства СРСР в Оттаві й подав документи на нову візу, — розповідає Максим Джигун. — Але радянська влада зволікала з її наданням. Тож удруге художник навідався у Борівці аж у 1977 році”. Там Курилик зробив понад 100 рисунків, адже хотів зібрати матеріал для фрески, яка б зображувала минуле й сучасне українських поселенців у Канаді. Але багато творчих задумів художника залишилися незавершеними. 3 листопада 1977 року він помер у Торонто.
Ще за життя Василь Курилик був відзначений найвищою урядовою нагородою — Орденом Канади. У серпні 2015-го у провінції Манітоба йому відкрили пам’ятник. Твори митця є в колекціях картинних галерей Канади і США, а також у приватних колекціях, зокрема й британської королеви Єлизавети ІІ та канадських експрем’єр-міністрів.
“Ми хотіли організувати виставку творів Василя Курилика в Україні, — каже насамкінець Максим Джигун. — Та з початком повномасштабного вторгнення ці плани довелося відкласти. Власники його картин не готові ризикувати, бояться, що через війну твори можуть бути втрачені. Але сподіваємося, що колись цей задум здійснимо. Бо більшість українців мало знає про творчіть цього, без перебільшення, геніального художника”.
