У селі Званівка, що на Донеччині, рашисти розстріляли батька і двох синів. Дивом вижити вдалося лише матері. Поблизу Шандриголового загарбники взяли у заручниці неповнолітню дівчинку, а її батьків жорстоко вбили. У Покровську російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла кількох городян. Таких повідомлень, на жаль, більшає чи не щодня.
Українські військові вже давно наполягають на евакуації всіх цивільних, а не лише родин з дітьми, з тих населених пунктів, де точаться бої, де ЗСУ розгортають оборонні рубежі. Що ж заважає це зробити? Адже нерідко мирні громадяни стають “живим щитом” для окупантів.
— Звісно, нашим військовим легше було б працювати, якби в зоні ведення бойових дій не було цивільних. Але біда в тому, що на сьогодні всіх вивезти нереально. Зробити це у примусовий спосіб не дозволяє найперше чинне законодавство, — каже Іван Ступак, військовий експерт, колишній співробітник СБУ. — Плюс є чимало випадків, коли люди евакуйовувалися, але через певний час поверталися додому. Про один з них, наприклад, розповіли волонтери “Троянда на руці”, які 28 разів вивозили подружжя похилого віку з Куп’янська Харківської області. Старенькі казали, що їм треба то город садити, то врожай збирати...
— Та й нерідко провести таку евакуацію вже немає можливості, адже логістичні маршрути перебувають під постійними ударами ворога, — додає Дмитро Снєгирьов, співголова ГІ “Права справа”. — Це треба було робити раніше. На сьогодні російські дрони контролюють 25 — 30-кілометрову зону від лінії бойового зіткнення. Мова про так звану кіл-зону (“зону смерті”).
— А як присутність цивільного населення впливає на можливості Сил оборони України вести бойові дії?
● Д. Снєгирьов:
— Найгірше, що ворог часто використовує мирних громадян як “живий щит”. І СОУ не можуть працювати реактивною чи ствольною артилерією по приватних забудовах та багатоповерхівках, куди проникли окупанти, оскільки є загроза загибелі й цивільних.
Також присутність цивільних дає можливість рашистам інфільтруватися в населений пункт під виглядом місцевих. У такий спосіб туди заходять малі штурмові групи противника, намагаючись закріпитися. Хоча це є порушенням правил та норм ведення війни. Подібні випадки фіксували в Ямполі, Покровську та інших населених пунктах.
— Плюс це дає можливість противнику мати свою агентуру на нашій території, — каже Микола Мельник, старший лейтенант, лицар ордена Богдана Хмельницького, екскомандир роти 47-ї бригади. — Не секрет і те, що українським військовим доволі часто, ризикуючи життям під обстрілами, доводиться евакуйовувати цивільних. А у бійців зовсім інше завдання. Скажімо, недавно під час визволення та зачистки села Кучерів Яр Донецької області десантники виявили і вивезли десятьох цивільних.
Про примусову евакуацію я, до речі, говорю від 2022 року. І тут питання до держави — чому цього не робиться? Скільки ще має загинути цивільних, аби процес розпочався? Чому ми не маємо нормально підготовлених селищ-шелтерів для біженців, наприклад, на заході країни, з відповідною інфраструктурою? Розмови, що цим людям є куди їхати, не завжди витримують перевірку фактами.
