Так у Ладижинських Хуторах сподіваються зберегти школу, яку через зменшення кількості учнів хочуть закрити.
“Місце, де лежить наше село, екологічно чисте, з чудовими краєвидами, поряд протікає річка Південний Буг, є ставок, ліс. За 20 кілометрів — районний центр Гайсин. А до міста Ладижина добиратись десь 15 кілометрів. Є автобусне сполучення, дорога асфальтована. Нині у Ладижинських Хуторах понад 500 мешканців, — розповідає староста села Микола Шаповал. — На початку повномасштабного вторгнення у нас зупинялись біженці, але ненадовго — більшість хотіла комфортніших умов, щоб було ближче до великих міст. Проте кілька родин таки залишились, і наше село стало для них другою домівкою. Але знаю, що чимало й інших людей, які потерпають від російських обстрілів і не мають коштів на життя в обласних центрах, хотіли б оселитися у селах. Таких ми гостинно зустрінемо у Ладижинських Хуторах. Особливо — родини із дітьми, які зможуть відвідувати місцеву школу. У навчальному закладі загалом було 53 учні, але дев’ять цього року випустились. Тому будемо раді школярам, завдяки яким вдасться зберегти заклад від закриття. Школа двоповерхова, із великим спортзалом та світлими класами, укриттям із вбиральнями. Для дітей створено всі умови, часто проводяться змагання, є спортивні секції з настільного тенісу, волейболу і футболу”.
За словами співрозмовника, родинам з дітьми, що постраждали від війни чи опинилися у скруті, пропонують безплатне житло. Хат, які пустують, у Ладижинських Хуторах близько двох сотень.
“Вони з пічним опаленням. Охоче надамо домівки у користування із правом викупу, — каже Микола Шаповал. — Крім того, в селі працюють пошта, два магазини, ФАП, будинок культури, бібліотека. На території дитсадка є новий майданчик, у громаді проведено високошвидкісний інтернет. Також можна влаштуватися на роботу в Ладижині на птахофабрику. Туди завозить і привозить робітників автобус від підприємства. Середня зарплата — 20 — 25 тисяч гривень. Ще один плюс — із собою можна перевезти худобу та домашніх улюбленців. Біля хат є городи, де можна господарювати”.
Повідомлення про безплатне житло в Ладижинських Хуторах першою опублікувала місцева мешканка. Вказала контакти директорки школи, адже її колектив чи не найбільше зацікавлений у тому, щоби переселенці їхали до них жити. За лічені дні оголошення набрало кілька тисяч поширень.
“Телефонують цілодобово. Найактивніше — з Миколаївської та Дніпропетровської областей, є дзвінки з Покровська та інших населених пунктів Донеччини, — додає староста. — Люди запевняють, що не бояться життя у селі. Так, треба докласти зусиль і довести дім до ладу. Але громада в нас дуже дружня, залюбки допоможемо”.
