Понад сорок років житель Надвірної Дмитро Бенюк працював водієм. Разом із дружиною виховав трьох дітей. А тепер не може натішитися внуками й правнуками.
“Тато народився 28 лютого 1926 року у присілку Битківчик (село Битків) у багатодітній родині — їх у батьків було шестеро. Старший брат, на жаль, загинув. Батько пережив Голодомор. Часто казав нам: “Дай Боже, щоб ви не їли подорожника, як його їв я”, — розповідає дочка ювіляра Зіновія Бенюк. — А мама наша працювала вчителькою початкових класів у сусідній громаді, там вони й познайомились. У шлюбі народилося троє дітей: я, сестра і брат. Свій трудовий шлях тато розпочав слюсарем у 1947 році в “Надвірнанафтогазі”. А з 1950-го по 1990 рік, тобто чотири десятиліття, працював водієм автоколони, яка перевозила вантажі на нафтові заводи. Важко було, бо відрядження тривали по кілька місяців. Але з мамою вони жили дуже добре, як то кажуть, душа в душу. На жаль, у 2009 році вона померла. Сестра живе за кордоном, тому ми з братом нині опікуємося батьком. Найбільшим своїм багатством він вважає родину, пишається, що має п’ятеро онуків й одинадцятеро правнуків”.
За словами співрозмовниці, в їхній родині були довгожителі. “Татова бабця прожила 105 років. То, може, генетика і тепер спрацювала, — зауважує Зіновія Бенюк. — Коли був молодший, батько любив ходити в гори, ліс, збирав гриби. А ще — експериментувати з помідорами, багато їх садив. Тепер я продовжую цю справу. Бо татові дуже смакують консервовані помідори й томатний сік.
Щодня вранці та ввечері батько молиться. Колись, коли був здоровішим, у неділю й на свята ходив до храму. Та роки даються взнаки, хвороби, він пережив інфаркт, дві операції, тому службу Божу дивиться по телевізору. Певно, щира віра й дає йому сили. Надвір вже не виходить, то підводжу тата до вікна, щоб дихав свіжим повітрям і милувався краєвидами. Батько зазвичай слухає новини по радіо, а тоді просить пошукати в комп’ютері те, що його зацікавило. Це вже у нас щоденна традиція — заварюємо вранці каву, смакуємо її і переглядаємо новини. Найбільше татові сьогодні болить війна. Він дуже хоче дочекатись нашої перемоги. Дай Боже, щоб так і було”.
