Один з учасників гри — “провідник”, інший — “мандрівник”. Останній лягає головою на коліна “провідникові”, а той масажує йому скроні, повторюючи фразу: “Червоні двері, жовті двері, двері будь-якого іншого кольору...” Далі “провідник” питає, що ж бачить “мандрівник” у кімнаті, в яку уявно заходить. Якщо видіння негативні, гру, згідно з правилами, треба зупинити. Адже нерідко після таких експериментів деяким дітям сняться жахіття, у них з’являється страх темряви або стаються панічні атаки. Чому?
— Якщо розглядати фізіологічний вплив під час цього процесу, то, масажуючи скроні, учасникові гри (“мандрівнику”) натискають на артерії голови. І якщо їх перетискати, то порушується кровообіг, до головного мозку може надходити менше кисню, — каже Олена Лізвінська, тренерка з безпеки дітей, психологиня. — А через гіпоксію (кисневе голодування) можливі запаморочення, біль голови, нудота тощо.
— Яка ще небезпека криється у цій грі? Підлітки, які наважувалися грати, кажуть, що входили у стан трансу, й описували лячні сцени: кімнати з кривими дзеркалами, незнайомців у чорному...
— Наслідки, які може мати участь у цій грі, залежать від темпераменту і характеру конкретної дитини. Деякі підлітки дуже схильні до навіювання. Тож є загроза розвитку підвищеної тривожності (дитина нервово реагує на всілякі звуки), ніктофобії (страх ночі або темряви). Можуть снитися кошмари, можлива втрата апетиту. Все залежить від ступеня вразливості дитини.
Крім того, деякі діти під час такої гри намагатимуться щось “розгледіти” за тими дверима. Хтось вдаватиме, що бачив те чи те, аби бути з іншими на одній хвилі. Що ж до стану трансу, в який начебто входять учасники, то це може визначити лише лікар-психіатр або гіпнотерапевт. Іноді дитина, приймаючи правила гри, може поводитися трохи неадекватно. Але тут важливо вміти розрізняти, чи це продовження гри, чи справді якісь порушення, з якими треба звернутися до лікаря.
Загалом, нині дуже багато дітей в Україні травмовані через обстріли. Гра ж, про яку говоримо, може створювати додаткову психологічну напругу і провокувати істерику, панічні атаки, психоз.
— У соцмережах батьки розповідають, що діти грають у “Червоні двері, жовті двері” іноді всім класом.
— Це важко організувати всім класом. Ну поділяться 30 дітей на пари. Де вони гратимуть? У класі можуть побачити вчителі. Тому, ймовірно, ховаються десь по закутках — у гардеробах, роздягальнях, кімнатах відпочинку, актових залах. Педагогам варто звертати увагу на такі місця.
— А як переконати дитину, щоб відмовилася від участі в таких іграх?
— Батьки можуть сказати дитині, що не забороняють їй грати, але повинні розповісти про можливі наслідки. Якщо дитина має якісь хронічні хвороби, проблеми із судинами, то участь у грі може спровокувати мікроінсульт. Знепритомнівши, можна впасти і травмуватися, наприклад, зламати кінцівку чи розбити голову. Цілком можлива зупинка дихання. У таких випадках інші діти, які поруч, злякаються і втечуть, щоб не нести відповідальності. Ось про це треба розповідати.
Якщо дитина, попри наведені аргументи, казатиме, що з нею нічого такого не станеться, то треба пояснити, що вона — не супергерой, а звичайна людина. Тому може статися будь-що. Діти часто не усвідомлюють серйозності наслідків своїх дій. Тому варто їх переконувати, що виграють саме ті, хто в подібних іграх узагалі не бере участі.
— Чи справді такі ігрові механізми використовуються для того, щоб вербувати дітей і намовляти на реальні злочини?
— Якщо дитина вживає якісь психотропні засоби, то це можливо. Лише масажуючи скроні, не вдасться переконати учасника гри підривати будівлі чи робити щось подібне. Для цього має бути певний стимул чи заохочення. Ну, наприклад, дитина захоче привернути увагу однолітків чи батьків.
