Депресія, тривога, посттравматичний стресовий розлад... Для багатьох українців це — не порожні слова. Людям, які пережили війну, полон, обстріли, доведеться певний час жити з травмою цього досвіду. Нині психіатри говорять і про поширеність емоційного заніміння (анестезії, заціпеніння). У такому стані людина намагається уникати навіть позитивних емоцій, щастя. Вона каже собі: “Краще не звикати. Бо потім болітиме ще дужче”. Що це — психічний розлад чи реакція на стрес?
— Ми не завжди можемо впоратися з емоційними травмами, — каже Віталій Закладний, лікар-психіатр, психотерапевт. — А буває, що й не усвідомлюємо, як сильно травмовані. Проте наш організм готовий сам захищатися. І один із видів його психологічної захисної стратегії — заніміння. Воно допомагає не відчувати душевного болю. А що психіка не може вибірково відгородитися від лише однієї емоції, то часом втрачаємо весь спектр почуттів, перестаємо реагувати і на горе, і на радість.
Буває і таке: якщо після щасливих митей у минулому наставало щось погане, мозок запам’ятовує щастя як небезпеку. І люди свідомо його уникають, щоб згодом не відчувати гіркоти втрати. Іноді такий стан виникає, коли хтось ігнорує свої негативні емоції, не пропрацьовує їх.
— А що означає — пропрацювати негативні емоції?
— Насамперед — усвідомити їх. Можна виплакатися, дати вийти цьому негативу назовні. Прокричати його. Саме так! Усвідомлений крик є емоційною розрядкою, яка викликає нейрофізичну реакцію і вивільняє гнів. Крик приводить до викиду ендорфінів, “гормонів щастя”. Головне — не пригнічувати своїх почуттів. Їх також можна відобразити у творчості, пережити через читання книжки, перегляд мелодрами тощо.
— День у день ми ніби обростаємо товстою шкірою, вже не лякаємося тривожних сирен, вибухів. Трагічні новини сприймаємо як щось буденне. Чи це можливо — звикнути до війни?
— Людська психіка дуже пластична, вона може адаптуватися до найважчої ситуації, робить усе, аби людина змогла вижити. Ось і емоційне заніміння — своєрідний запобіжний клапан. Але рано чи пізно час дії такої анестезії закінчується. Усе залежить від тяжкості травми, а також від індивідуальної стійкості. Психіка може повернутися до початкового стану протягом кількох тижнів або місяців, якщо людина почувається у безпеці, не лунають сирени, не чути вибухів. Довше переживається біль втрати. Туга за померлим може тривати роками, і ця емоція домінує серед інших, але зрештою більшості людей вдається упоратися з горем.
— У яких випадках емоційне заніміння переростає у хворобу?
— Коли розвивається стійка депресія. Серед її ознак — не тільки нездатність відчувати радість. Людина віддаляється від тих, кого найбільше любила, її не турбують робота, навчання, хобі тощо. У представників певних професій (військових, медиків, рятувальників, енергетиків, волонтерів та інших) таке душевне заніміння може бути пов’язане із синдромом психологічного вигорання. Він супроводжується безсонням, хронічною втомою, апатією, зневірою. У Центрі ветеранського розвитку, де я працюю координатором, майже щодня бачу таких поранених війною людей. Спеціальні психотерапевтичні методики допомагають їм прийняти пережите, адаптуватися у реальній ситуації й рухатися далі.
