Війна — це не лише загибель людей та руїни замість міст і сіл. Це величезні випалені та перекопані траншеями безлюдні території. Саме тут триває тиха, але стрімка окупація: чужі агресивні види рослин витісняють місцеві, що не адаптовані до нових умов.
— Йдеться насамперед про території Донеччини і Луганщини, — розповідає еколог Української природоохоронної групи Олексій Василюк.— Занедбані сільськогосподарські землі, присадибні ділянки масово окуповують карантинний бур’ян амброзія (походить із тропічних і субтропічних регіонів Америки), злинка канадська (стійка до гербіцидів рослина, насіння якої дуже легко переноситься вітром), ваточник (родом з Північної Америки, у наших умовах він поводиться як агресивний бур’ян). Цьому посприяли й зміни клімату, який став більш теплим і посушливим, і війна. Обмежувальних природних факторів, що гальмували б поширення інвазивних видів рослин, вже нема. А місцеві види за відсутності людини не витримують конкуренції.
Ландшафт Сходу України змінюється просто на очах: тут масово розростається маслинка (невисокі дерева або кущі родом з Азії), біла акація, або робінія (колись цей вид був типовим для напівпустельних регіонів Північної Америки). Це приклад культури, яку в Україні культивували помірно як декоративну чи медоносну, а тепер вона домінує. Так, потепління клімату стало відчутним уже з кінця минулого століття, але теплостійкі чужоземні рослини не мали стільки життєвого простору, скільки в них з’явилося під час війни. Із узбіч вони перекочували на поля, які ніхто не переорює, на покинуті городи. Умовно кожна воронка від вибуху — це лунка, в якій виросте невибагливий “окупант”. У тому, як швидко усе відбувається, я переконався, аналізуючи військові фото. Порівнював хроніки одного із сіл на Сході. Через три тижні повністю зруйнована, гола земля стала зеленою. Швидкість проростання деяких бур’янів вражає.
І йдеться про велетенські території, що дорівнюють за площею багатьом країнам Європи. Все, що не обробляється у зоні бойових дій, а це переважно родючі грунти, гарантовано заростає чужорідними видами.
— А яка ситуація на півдні нашої країни, наприклад, на Миколаївщині, Херсонщині?
— Найбільше постраждала Кінбурнська коса — унікальна територія площею понад 418 гектарів, де розташовані Національний природний парк “Білобережжя Святослава”, Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” і частина Чорноморського біосферного заповідника. Активні бойові дії тут точаться з перших тижнів повномасштабної війни. Найприкріше, що вигоріли унікальні піщані степи. А разом з ними й частина диких рослин. Як ось два види волошок, які не ростуть більше ніде на планеті.
До речі, у Великому Лугу, саме так історично називалася місцевість колишнього Каховського водосховища, досить волого. Тому тут тепер панує тополя, летке насіння якої розносилося звідусіль. Неможливо було собі уявити, що за перший рік на місці водосховища виростуть дерева заввишки 3,5 метра, але це сталося. А тепер тополі ще вищі. Тож інвазивним рослинам тут не місце.
— Який шанс у земель, понищених війною і захоплених чужорідними рослинами, відновитися після війни?
— Відновити їх буде складно через те, що вони нашпиговані мінами, уламками різної зброї і, що не менш загрозливо, її токсичними хімічними речовинами. Це новий вид екологічної катастрофи, з яким ми раніше не стикалися. І усе це, в перспективі, проблема не лише для людей, сільського господарства, а й для багатьох видів диких тварин, які втратили цілі екосистеми для свого проживання. Кожен метр площі, зайнятий рослинами-чужинцями, зменшує життєвий простір не лише звичних рослин, але й сотень видів комах, грунтових організмів, пернатих і ссавців. Приміром, для перелітних птахів акацієвий ліс — мертвий. Тут немає комах, якими можна харчуватися, майже немає дупел. Найбільше угруповання хижих птахів в Україні проживало у Серебрянсьму лісі, замість якого тепер згарище.
Реабілітація триватиме століттями. А деякі території взагалі не відновляться. Тож коли війна закінчиться, ми побачимо геть іншу землю, непридатну для життя людей, небезпечнішу, ніж навіть Чорнобиль. Тривалий час це буде зона відчуження.
