Якщо в 2021 році, згідно з опитуваннями Центру Разумкова, віруючими себе визнавали 67,8% українців, то вже у 2022-му — 74,1%, а минулоріч — лише 70,5%. Про що свідчить така тенденція?
— Під час воєн, а також, коли є проблеми, які, здається, неможливо вирішити, більше людей приходять у церкви, — розповідає Людмила Филипович, завідувачка відділу Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ. — А ще з’являються різні месії, проповідники. Коли ніхто не може допомогти, коли нікому людина не довіряє, то звертається до сил небесних, до Господа. А те, що торік кількість вірян дещо зменшилася, можливо, пов’язано зі зростанням рівня міграції.
Також в Україні відбувається реконструювання релігійного ландшафту. Нині в нас дуже приблизні уявлення про те, що діється у релігійній сфері. Це на початку 2022 року ми точно знали, що на Рівненщині багато представників УПЦ МП, а на Донеччині 25% віруючих — протестанти. Тепер усе змінилося. Але даних про такі зміни дуже мало.
— Усі ми знаємо приказку: “Як тривога — то до Бога...” Щойно виникають якісь труднощі, випробування, періоди скорботи, то більше проявляється віра в Бога. А коли жити стає легше, тоді й віра людей починає гаснути, — зауважує протоієрей Михайло Сивак, проректор Львівської православної богословської академії. — Коли почалася повномасштабна війна, ми помітили, що кількість людей у храмах справді зростала. Та тепер, коли українці, якби це страшно не звучало, стали звикати до війни, то й у церквах людей поменшало.
— Отримую багато смс-повідомлень від наших воїнів, які на фронті й звертаються з проханням про молитву, — каже отець Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ. — Дуже часто вони кажуть: якби не молитва, то все би було значно гірше.
Помітив: коли людина втрачає відчуття абсолютного комфорту, то розуміє своє безсилля і те, що від неї дуже мало залежить. Коли все добре, такого розуміння немає. Після початку повномасштабної війни багато українців підносять свої молитви до небес, благаючи Бога про допомогу.
— Чимало людей, переважно віруючих, говорять, що цю страшну війну допустив Бог. Хтось стверджує, що Господь покинув наш народ через гріхи. Хіба це так?
● прот. Михайло:
— Не Бог покинув народ, а люди покинули Бога. Віддаляючись від Нього, постійно накликають на себе якісь труднощі. У Старому Завіті написано про багато воєн. Люди вже тоді розуміли, що перемога у війні й панування миру прямо залежать від духовного стану народу. Тож, якщо хочемо перемоги й справедливого миру, то дуже важливо також дбати про духовне — бути людяними, молитися, йти до храму.
● о. Тарас:
— Бог не розпочинає війну. Її розпочинають люди із жорстоким серцем, одержимі злими силами. Нинішня війна — це боротьба правди й світла з неправдою і темрявою. І варто розуміти, що саме Господь завершує війни.
— Ідеологи “русского мира” постійно намагаються нав’язати судження на кшталт: “Війну допустив Бог задля покаяння українського народу”, “Бог покинув українців через гріхи”. І ще багато інших, не менш абсурдних. Усе це робиться, аби виправдати злочинні загарбницькі дії Кремля на території України, — переконана Антоніна Євтодюк, кандидатка філософських наук, доцентка, психологиня. — Але виправдання таким діям немає. Московити чинять зло, прикриваючись іменем і “волею” Бога. А це гріх. Та для більшості росіян Бог — “слухняний виконавець” волі їхнього диктатора-сатаніста.
Насправді Бог дуже любить людину. Любить безмежно, не позбавляючи свободи вибору навіть тоді, коли її вибором є чинити зло. Однак, чинячи зло, людина позбавляє себе Божої допомоги та опіки. Бог особисто присутній у тих, хто є жертвою злочинів, і в тих, хто свідомо обирає бік світла та правди. Ми щодня є свідками великої кількості див, які творить Господь, допомагаючи нам. Сам факт, що уже понад десять років Україна не здається “другій армії світу”, — теж диво. Бо ворог у нас дійсно потужний, не варто його недооцінювати.
— Як вважаєте, чи після війни кількість віруючих знову зменшиться?
● Л. Филипович:
— Так, є велика ймовірність того, що церкви втратять значну кількість людей, які прийшли до храму ситуативно — через особисте горе, труднощі, проблеми. Людина ходить до церкви й очікує якихось певних результатів. А якщо не бачить конкретних змін, то стає байдужою. На жаль, для багатьох людей успіх — це триповерховий будинок, машини, гроші... Хоча релігія, здавалося б, не мала би бути зв’язана з матеріальними благами.
● о. Тарас:
— Ті, хто з лютого 2022 року почали вірити в Бога, прийшли у церкву, вже не втратять свою віру. Багато з них знайшли Бога, зустрілися з Ним. І це незворотний процес. Хоча в духовному житті трапляються кризові моменти. Людина може сумніватися і частково втрачати віру. Але від того моменту, коли вона зустрілася з Богом, ніколи не втратить її повністю. Будуть труднощі й випробування, але віра зберігатиметься.
Свого часу я прочитав книгу “Бог ніколи не моргає” Регіни Бретт. У ній йдеться про людину, яка мала багато випробувань, сумнівів та розчарувань, але зрештою зрозуміла, що Бог близько, дуже любить її й ніколи не моргає, не зводить з неї очей. Думаю, що багато людей підтвердить, що Господь — завжди поряд та підтримує у випробуваннях.
