“Я довго не наважувалася виїхати з України, — каже 58-річна одеситка Людмила Усачова. — Хоча родичка з Кишинева запрошувала до себе з першого дня війни. Але тривога наростала, і ось сьомого березня, коли пролунало офіційне попередження, що наше місто з високою ймовірністю потужно бомбардуватимуть, я прийняла рішення”.
Людмила запропонувала вирушити в Молдову також своїй товаришці та її синові-школяру. “Вони погодилися. Ми за декілька годин зібралися, а чоловік товаришки повіз нас до кордону з Молдовою, — розповідає жінка. — Коли під’їхали ближче до прикордонного пункту, серце стискалося від туги: люди з дітьми, валізами, тваринами, сотні сумних пригнічених облич... Моя супутниця та її син попрощалися з їхнім татом, він мусив повертатися в Одесу, ми ж утрьох (плюс киця в переносці) пішки рушили вперед”.
При перетині кордону, розповідає пані Людмила, проблем не виникло.
“Усіх українців молдовські прикордонники пропускають через кордон навіть без закордонного паспорта. При собі необхідно мати ID-карту чи внутрішній паспорт. Жодних ковідних обмежень, не вимагають також ветпаспортів на тварин, — продовжує співрозмовниця. — Дітям до 18 років необхідно мати свідоцтво про народження або внутрішній чи закордонний паспорт”.
Щойно українці пройшли паспортний контроль — їх зустріли волонтери. “Запропонували гарячого чаю, перекус, — каже жінка. — Нам пояснили, що ми можемо попросити притулку в будь-якому відділенні поліції, а також в офісах Бюро міграції. Утім нас зустріла моя родичка, й ми всі разом рушили до Кишинева”.
Молдова, за словами жінка, стала автотранспортним коридором для українців на шляху до ЄС. Тут працює і залізничне сполучення, а ось робота аеропортів була тимчасово зупинена. Лише днями країна оголосила, що відкриє повітряний коридор для регулярних рейсів. Утім, враховуючи, що повітряний простір України закритий і польоти у північному, південному та східному напрямках неможливі, всі рейси здійснюватимуться до Румунії та з Румунії.
Сама ж Людмила вирішила залишатись у Молдові. Каже, жити тут їй до вподоби — затишно й недорого. Ціни на продукти в Кишиневі, твердить вона, мало відрізняються від українських, не дорожчі й різноманітні послуги.
“Я — хореографиня і прямо з Кишинева проводжу відеоуроки зі своїми одеськими учнями, багато з яких роз’їхалися по різних містах України й світу, — каже вона. — Тож не маю поки що потреби шукати тут роботу”.
Пані Людмила каже — усі молдовани, з якими вона спілкувалася, щиро вболівають за нашу країну.
“Тутешні люди в більшості не дивляться російських телеканалів, хоча кабельне телебачення дає і таку можливість. Вони тверезо оцінюють ситуацію і кажуть: “Якщо ви не переможете, нас рашисти з’їдять на десерт!”
Ми ж, українці, щодня кажемо нашим молдовським сусідам “Multumesc frumos”, що означає — “Сердечно дякуємо”. За теплоту й щирість, за те, що прихистили в страшний час”.
Найбільше пані Людмила нині чекає на перемогу України у війні з ворогом.
“Я щиро вірю, що вже невдовзі це станеться. І ми зможемо повернутися в Україну”, — каже вона.
ДО РЕЧІ
Молдова, населення якої приблизно три мільйони жителів, уже прийняла майже сто тисяч українців, з них понад 48 000 — діти. У країні відкрито 96 авторизованих центрів розміщення і два спеціальні центри, організовані МВС.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також розповіді евакуйованих мешканців Маріуполя про пекло в місті
