Кількість наших співвітчизників, які хочуть дістати тимчасовий захист у Німеччині, різко збільшилася після того, як в Україні дозволили виїзд за кордон 18 — 22-річним чоловікам, повідомляє Міністерство внутрішніх справ Німеччини.
Якщо раніше щотижня там отримували до сотні нових звернень, то останніми місяцями — до тисячі.
“Ми виїхали у 2022 році автівкою й одразу зрозуміли, що експлуатувати авто в Україні і Німеччині — різні речі, — розповідає Роксоляна Басараб. — Тут заборонено мити машину біля свого дому, піднімати капот і щось самому ремонтувати. Не можна довго прогрівати двигун, бо це шкодить природі. За такі порушення вам одразу прилетить штраф від 30 євро. Тут також не можна припаркувати автівку під одним супермаркетом, а піти в інший магазин. За цим стежать, і я “зловила” такий штраф. Заборонено за кермом тримати в руках телефон. Якщо вже дуже важливий дзвінок, то ти повинен запаркуватись, заглушити двигун, забрати руки з керма і аж тоді взяти слухавку”.
У різних федеральних землях Німеччини свої закони і правила. Є частини країни, де тебе одразу оштрафують навіть за те, що запаркувався над каналізаційним люком або залишив передні колеса вивернутими. На таких дрібничках українці часто попадаються, але вже після першого штрафу стають, як у нас кажуть, шовковими. “Тут дуже ретельно ставляться до сортування сміття, — ділиться досвідом життя в Німеччині інша співрозмовниця, пані Світлана. — Якось під’їхав під будинок сміттєвоз, і працівник зазирнув у мої контейнери. А я накидала все в купу. Він покликав мене, висипав вміст контейнерів на тротуар і дав мені лічені хвилини все посортувати правильно. Добре, що хоч штраф не виписав. А міг би”.
Німці живуть за чіткими законами і вимагають цього від тих, кого їхня країна прихистила. Одна українка залишила вдома песика. Той без нагляду гавкав, і німець одразу поскаржився. “Із собаками тут взагалі непросто, — підтримує розмову Орися Олех. — Те, що за ними треба прибирати на вулиці, — зрозуміло. За чотирилапого ти мусиш платити податок. Тварина має бути вихованою, а для цього треба водити її до інструктора. Якщо не маєш на нього грошей або хочеш зекономити, можуть прийти і забрати собаку до притулку”.
Якось літній німець поскаржився на українку, бо, на його думку, у неї дуже гучно працювала пральна машина. Інший обурився, що сусідські діти ввечері голосно сміялися чи бавилися. “Тут люди взагалі схиблені на тиші, і це закріплено різними законами, — продовжує Роксоляна. — Порушувати спокій після 22-ї години категорично заборонено. Ти не можеш використовувати побутові прилади, вмикати музику і навіть змивати унітаз чи приймати душ”.
“У нашій автівці спустило під домом колесо, — згадує Орися. — Ну що зробить у такій ситуації будь-який українець? Візьме домкрат і за п’ять хвилин поміняє на запаску. Мій чоловік так і зробив. А виявилося, що так не можна. Треба викликати спеціальні служби. Сусід-німець, з яким він увечері пив пиво, поскаржився в органи”.
Та чи не найбільше українців дратує німецька банківська система. На те, щоб перекинути гроші з картки на картку або зробити будь-який платіж, йде два-три дні. Навіть якщо вам на роботі сьогодні скинули зарплату, вона прийде до вас через три-чотири дні. “Я їм кажу, що в Україні це робиться одним кліком на телефоні і триває секунду. А вони відповідають: “Ви що, з майбутнього до нас прибули?” — усміхаючись, каже Роксоляна Басараб. До речі, у Німеччині дотепер в кожному помешканні повинна бути, як колись у нас, радіоточка. Слухаєш її чи ні, а податок за неї маєш заплатити.
Особлива тема — медицина. Будь-який запис до лікаря — на пів року наперед. Якщо тобі треба перевірити, наприклад, очі, то записуйся, і через шість місяців лікар тебе прийме. “Німці звикли жити за графіком і планують своє життя на пів року — рік наперед. Кожен веде особистий графік “термІн” і там все розписує. Я зустріла приятельку-німкеню. Кажу: ходімо на каву. Вона розгортає свій “термІн” і каже, що матиме вільні пів години наступного четверга о 17.30. Ми з такого сміємось, а для них це звично”, — зауважує Орися.
Пенсіонери тут дбають про здоров’я, постійно займаються спортом. “Я коли пішла на фітнес, то була там єдина 35+. Решта — 60 — 80+. Чоловіки і жінки, навіть без руки, навіть з хворобою Паркінсона, всі займаються, і більшість з них значно витриваліші за мене. Це я про групові заняття: фітнес, пілатес, йога, — веде далі Орися. — І майже ніхто з бабусь не сидить з онуками, як у нас, хіба десь-колись підстрахувати можуть”.
Для багатьох українців став відкриттям ще один нюанс. Приміром, ти маєш у своєму помешканні камін. До тебе в хату без попередження може зайти сажотрус і взяти скребок сажі з димаря та зробити аналіз. І боронь Боже, якщо він виявить у сажі залишки чогось токсичного, як-от фарби з дошки, лаку чи пластику. Бо можна палити лише сертифікованими дровами й брикетами.
Вихідні в Німеччині теж цілковито відрізняються від наших. У неділю там не працює жоден магазин, відкриті лише кав’ярні і ресторани. Риболовля — дуже дороге задоволення. Ти повинен мати ліцензію на вилов риби, є суворі обмеження щодо кількості. Кожну впійману рибину слід оглушити спеціально купленим молоточком, щоб вона не мучилася.
Але такий тотальний контроль держави лякає лише спочатку. Отримавши кілька штрафів, іноземець зазвичай стає законослухняним і живе за тамтешніми правилами й законами.
“Насправді Німеччина стала комфортним домом для наших біженців. Тут нам, дорослим, дотепер виплачують понад 500 євро допомоги, 250 євро на кожну дитину. Одразу забезпечили житлом, харчуванням, безплатними курсами німецької мови, юридичними консультаціями. Це все дало відчуття турботи і затишку, яких через війну так бракує нині в Україні. Тож наразі про повернення додому не думаємо”, — каже Орися Олех.
