Поки ви читаєте цей текст удома на дивані, в електричці чи у парку, працівники у криворізькій шахті на глибині майже півтора кілометри (!) під землею добувають залізну руду. В яких умовах працюють — розповім далі. Зараз хочу сказати, що шахтар — це одна з найважчих професій. І та зарплата, яку вони отримують за свою роботу, здається мізером. Повірте, я знаю, про що кажу, адже побувала у цій шахті та поспілкувалася з працівниками.
Криворізький залізорудний комбінат складається з чотирьох шахт, “Родіна” — найглибша. Із місцевої руди виготовляють метал не лише в Україні, вона йде на експорт, зокрема, у Чехію та Словаччину.
...О 7.30 на прохідній мене зустрічає Олександр Степанов, в. о. заступника директора з виробництва. Повз нас проходять робітники, чоловіки й жінки, що відпрацювали сім годин у нічну зміну.
“Трудимося в три зміни, без вихідних, — каже пан Степанов. — Загалом у нас 1102 працівники, із них 51 жінка — вони працюють в основному геологами й маркшейдерами. Також задіяні на фабриці з переробки руди”. Чоловіки ж здебільшого працюють гірниками очисного забою, прохідниками, електрослюсарями, механіками, майстрами.
Знайомлюся з помічницею маркшейдера. 20-річна Вікторія працює тут майже рік.
“Тричі на тиждень спускаюсь у шахту. Робочий день починається о сьомій ранку, закінчується о четвертій дня, — розповідає дівчина. — Мій дід був шахтарем, двоє дядьків працюють тут. Тому і я обрала таку професію”.
Помічниця маркшейдера Вікторія працює на шахті майже рік.
ПІДГОТОВКА ДО СПУСКУ
Разом з працівниками готуємося до спуску в шахту. Спершу йдемо в медпункт, аби переконатися, що зі здоров’ям усе гаразд і працювати сьогодні можна. Далі — тест на вміст алкоголю в крові. Шахтарі кажуть, що з цим тут дуже суворо. Якось апарат зафіксував у підривника 0,02 проміле алкоголю в крові, бо напередодні той перехилив чарку. Його не впустили у шахту. Для порівняння: дозволений вміст алкоголю в крові для водіїв — 0,2 проміле.
Мені видають одяг і шахтний саморятівник. Це одноразовий дихальний апарат — на випадок аварії. Важить він близько 3 кілограмів і в екстреній ситуації може врятувати життя. Повітря в ньому вистачає на 120 хвилин перебування в положенні сидячи.
“Коли їхатимуть вагони, притисніться до стіни, — інструктує заступник директора з охорони праці Сергій Двірний. — Перебуваючи в шахті, не розмахуйте руками, адже над вами — контактний дріт. Напруга — 275 вольтів, може вбити”.
До речі, у шахту працівники можуть задармо взяти півтора літра води й пів літра молока — такий собі бонус за шкідливі умови праці.
Ми прямуємо до кліті, якою робітники спускаються в забій. Бачу велику дошку з номерками. Їх шахтарі залишають тут перед спуском, щоб потім знати, чи всі піднялися після зміни.
Кліті — двоповерхові, тут поміщається 84 особи. Керує пристроєм машиністка. Спуск триває десять хвилин.
“Новачкам важко спускатися на таку глибину під землю, — кажуть шахтарі. — Дехто навіть звільняється через клаустрофобію і страх висоти. Та більшість до всього звикає”.
У ШАХТІ
Перед очима миготять шари порід. Сигналістка по рації повідомляє про зупинку — на глибині 1240 метрів. Наступна — 1315. Наша — третя, на 1390 метрів. Виходимо, прямуємо до рудного поля. “До нього треба йти 2,5 кілометра”, — ошелешує мене заступник головного інженера Олег Голуб. У цей момент чуємо гучний сигнал. Притискаємось до стіни.
Під землею також ходять електровози.
Повз нас мчить електровоз із вісьмома вагонами. Йдемо далі по так званій пішохідній зоні — біля стіни. Під протилежною стіною — стрімкий потічок завширшки пів метра, така собі гірська річечка. Що далі йдемо, то більше багнюки під ногами — аж чоботи застрягають.
Тут парко (вологість — 90%!), подекуди зверху крапає вода. Важко не те що працювати, а й перебувати в таких умовах.
Зауважую, що порода довкола — білого кольору. “Це спеціальне напилення, яке наносять, щоб порода не тріскала, — пояснює Олег Володимирович. — Оскільки вона тут міцна, немає потреби в металевих кріпленнях, як на вугільних шахтах. Лише через кожен метр-півтора поперек породи вбивають металеві анкери (штирі), які її утримують”.
Про обслуговування техніки в шахті дбає, зокрема, Андрій Маляр. Нарікає, що запчастин бракує, тому план важко виконати. Хоча зарплатою задоволений — отримує 15 тисяч “чистими”. “На залізорудному кар’єрі зараз +60 за Цельсієм і клуби пилу, а тут стабільні 20 градусів, пилу немає”, — усміхається.
На шахті цілодобово кипить робота. Температура повітря тут — приблизно 20 градусів за Цельсієм. Вологість — в межах 90 відсотків.
Підходимо до автоматичного шахтного люка. Із нього з гуркотом висипається руда у вагони. Команди на завантаження віддають гучним свистом.
Руда тут високої якості — вона не рудого відтінку, а сіра з відблиском (така містить до 64% заліза).
Із люка падає чимала брила. Робітник намагається її відсунути, але вона все одно випирає за межі вагона. Тож перед виїздом електровоза чую від машиніста гучне: “Бойся!” “Боимся!” — лунає у відповідь. Так тут попереджають про небезпеку.
Не всі можуть витримати такі складні умови праці.
“Важко, звичайно, у таких умовах працювати, — ділиться в перерві Анатолій, працівник шахти. — Тому багато шахтарів й кидають роботу, подаються на заробітки за кордон — навіть полуниці збирати. А дехто влаштовується на шахту, але там і умови кращі, і зарплата вища, ніж в Україні”. На гірничому виробітку, де в майбутньому добуватимуть руду, знайомлюся з 31-річним Денисом, який керує машиною — скреперною лебідкою. “Це не належить до моїх обов’язків, але людей не вистачає, мушу допомагати, — каже гірничий майстер. — Не кожен погоджується працювати в таких важких умовах. Я ж пішов на шахту за прикладом батька. У нас тут багато династій”.
Тим часом прохідники звалюють на плечі металеві рейки по 90 кг кожна та дерев’яні бруси. Відносять туди, де кріпитимуть виробку. На обох мокрі майки, обличчя й руки — червоні від руди... До речі, я ще два дні після відвідин шахти відмивала руки від руди.
Руда тут сіра з відблиском. Вона містить до 64% заліза.
“ПРО ЦЕ МИ НЕ ЛЮБИМО ГОВОРИТИ”
На випадок аварії (наприклад, пожежі, задимлення) в шахті є камери аварійного повітропостачання — тут можна дочекатися рятівників. У кожній є стіл, лавки, телефон, труба з вентилем, що під тиском постачає повітря, убезпечуючи від диму.
Загалом робота в шахті, як ви вже зрозуміли, вкрай небезпечна.
“Ми — підприємство підвищеної небезпеки, тому травмиможуть бути будь-які, від забоїв і аж до переломів, — пояснює Віталій Передерій, заступник директора з виробництва. — Через вібрацію від роботи з перфораторами нерідко потерпають суглоби рук. Чесно, про це ми не любимо говорити”.
“Але тут легше, ніж на фронті”, — каже Артем, 26-річний гірник. Він на роботі лише два тижні. Раніше працював тут два роки, але його мобілізували, пізніше підписав контракт.
“Загалом на війні був п’ять років, пройшов Піски, Авдіївку, ДАП, Світлодарську дугу”, — ділиться чоловік.
Гірничий майстер Денис обрав професію за прикладом батька.
До розмови долучається заступник начальника ділянки прохідників 44-річний Костянтин. “Звісно, хотілося б, аби умови праці були кращими, — зітхає. — Робота тут каторжна. Рахую час до пенсії — ще чотири роки, якщо закони не змінять”.
На моє запитання, скільки хотіли би заробляти, шахтарі сміються. Радіють бодай тому, що з травня підвищили зарплату — на 10%... Повертаємося до ствола, щоб піднятися нагору. Дорогою шахтарі обговорюють плани на відпустку. Через важкі умови праці вони мають 66 днів для відпочинку, тоді ж отримують не лише відпускні, але й додаткові кошти у розмірі середньої зарплати.
...Насамкінець шахтарі розповідають мені про своє правило — ніколи не кажуть “остання зміна” — лише “крайня”. А головне — “разом спустились, разом маємо піднятись”.
Читайте також текст про життя лікарні Мечникова
