Виступаючи на форумі інтернет-діячів IForum, Президент Володимир Зеленський анонсував, що хоче створити “країну у смартфоні”.
“Як було би круто, коли ти, їдучи на роботу, можеш отримувати на телефон не тільки новини та інформацію про погоду, а й контролювати, які законопроекти подаються, яких людей обирають, які петиції готуються”, — сказав Володимир Зеленський. І наголосив, що використання цифрових технологій обійдеться у рази дешевше, аніж утримання чиновницького апарату.
Про перспективи “держави у смартфоні” дискутуємо з Валерієм Фіщуком, регіональним менеджером з розвитку бізнесу Cisco в Україні та країнах СНД, віце-президентомАсоціації “Інноваційний розвиток України”, Андрієм Сабінічем, експертом, та Антоном Верховодовим, консультантом з питань стратегії та інновацій компанії Civitta International.
— Що криється за цим визначенням — “держава у смартфоні”?
В. Фіщук:
— Громадянин отримуєправо легко, ефективно та швидко взаємодіяти з державою, коли йому це потрібно для власних цілей, ведення бізнесу — за допомогою смартфона, планшета, ноутбука. З 2014 по 2018 рік було багато зрушень у цьому напрямі — наприклад, зареєструватися ФОПом чи одержати цифровий підпис можна в онлайні. Але цього недостатньо — треба, щоб 100% послуг держави людина могла отримувати через інтернет.
— Як цього домогтися?
— Електронні послуги мають бути зручнішими і такими, щоб їх можна було отримати в єдиному онлайн-ресурсі. Наразі вони розкидані по сайтах Мін’юсту, Кабміну, інших ресурсах. Це дуже незручно. Людина має раз авторизуватися і мати доступ до всіх послуг, які є, які розробляються і які заплановано розробити. Тобто треба створити та інтегрувати всі держреєстри в єдину систему.
— Згідно з даними ООН за минулий рік, у розвитку електронного урядування Україна поступається Казахстану, Білорусі, Узбекистану, Грузії, Молдові, країнам Балтії та навіть Росії. На якому етапі електронного урядування перебуваємо сьогодні?
— В Україні створено приблизно сотню різноманітних електронних послуг. А ще потрібно запровадити понад дві сотні. Тобто ми не на початковому етапі, але ще й не посередині. Бо чимало з так званих електронних послуг, які вже діють, насправді не є повністю такими. У багатьох випадках вимагають додатково паперові документи. Це неповноцінна електронна послуга.
— Досвід яких країн може бути корисним для нас?
А. Сабініч:
— Приміром Естонії, де вся сфера державних послуг діджиталізована. Оформити податкову декларацію там можна буквально за п’ять хвилин. Та сама система дає змогу швидкій допомозі, пожежній та поліції швидше реагувати на виклики, адже процеси налагоджені максимально ефективно. Голосувати можна, не виходячи з дому, а 99% лікарських рецептів виписується онлайн. Усе це за допомогою ID-карток замість паспортів. Найшвидший у світі Wi-Fi там є усюди: від гір до пляжу. Але зауважу, що держава вкладала в розвиток інтернету великі кошти, починаючи з 1997 року. Щоправда, в Естонії населення не більше, ніж у Київській області, тому це було дещо простіше.
А. Верховодов:
— У скандинавських країнах теж майже всі стосунки з державою локалізовані в особистому порталі громадянина, де він може керувати страховками, взаємодіяти з різними органами влади, там зберігаються його документи.
— За даними дослідження PricewaterhouseCoopers, підвищення рівня діджиталізації країни на 10% призводить до зростання ВВП на душу населення до 0,75% та до зниження безробіття на 1,02%. Як це пояснюється?
— Багато дозволів, печаток, завірень просто ліквідуються цифровою архітектурою. Від цього швидкість прийняття рішень зростає у геометричній прогресії, а це прямо корелюється з прибутковістю.
В. Фіщук:
— Країни, де була запроваджена система електронного урядування, не тільки зекономили значні кошти, до них стали надходити інвестиції. Бо бізнесу комфортно працювати в електронній державі.
— Скільки часу потрібно, щоб діджиталізувати країну, а головне — грошей?
— Я впевнений, що за два роки всі послуги, які сьогодні надає держава, можна перевести в цифровий режим. І є багато міжнародних організацій в Україні, які фінансували такі проекти й готові це робити далі.
На жаль, в Україні до 40% домоволодінь у селах не мають інтернету, 3G--4G наразі не покриває всю країну. Доки не буде нормального інтернету — не буде й повної діджиталізації.
А. Сабініч:
— На мою думку, проект “країна у смартфоні” поки що — утопія, адже нема ні рішень, ні розуміння, як його впроваджувати. Ця стратегія потребує конкретних технічних спеціалістів. Сьогодні наші айтівці працюють на експорт, а їхня праця оцінюється тисячами доларів. Тут і постає головний виклик — чи готові ми не тільки говорити, а й платити за діджиталізацію?
Радимо також прочитати про друзів і недругів України у новому парламенті Європи
