Це складова вчення Католицької Церкви. Згідно з цим догматом, після закінчення земного життя Діви Марії Її душа і тіло були взяті на Небеса. Проте це відкидається як православними, так і значню частиною Протестантських Церков. Чому так?
Докладніше у розмові з отцем Петром Балогом, віце-директором Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського, Володимиром Салайдяком, ректором Львівської богословської семінарії Церкви Християн Віри Євангельської (ХВЄ) України, та протоiєреєм Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук, УПЦ КП.
— То на основі чого був визнаний догмат про Внебовзяття Діви Марії?
о. Петро:
— Перші Отці Церкви не говорять прямо про Успіння. Однак апокрифів, що описують Успіння та Внебовзяття Матері Божої, дуже багато у різних версіях. Хоча до кінця IV століття це свято ще не було знане у християнстві. У 1950 році Католицька Церква оголосила правдою віри (догмою) те, що Марія після закінчення земного життя була взята з тілом і душею до небесної слави. Єдиною підставою з Нового Заповіту був фрагмент з Апокаліпсису, 12, де описується видіння жінки на небі, що захищається від дракона. Опис цей досить символічний і, звичайно, не говорить про Успіння. У всякому разі, одне певне: початки розважання про закінчення земного життя Діви Марії беруться з апокрифів.
— А як закінчилося земне життя Діви Марії та за яких обставин відбулося Її Внебовзяття?
— Найбільш відомий апокриф на Заході "Transitus Romanus" описує події, які відбувалися до відходу Марії до неба. Зокрема, зустріч і розмова з ангелом, який об'явив Їй, що через три дні відійде з цього світу, потім молитва на Оливній горі. Далі йде мова про зібрання апостолів, їхні молитви і розмови, успіння Марії, похорон, який звершили апостоли, і, нарешті, внебовзяття тіла Марії до неба. Христос прийняв до своїх рук тіло Матері, передав його Архангелу Михаїлу, а той поклав тіло під деревом життя у раю. Потім там, під цим же деревом, Архангел Михаїл вклав до тіла Марії Її душу. Вочевидь, апокриф "Transitus Romanus" був спробою поєднання традиції успіння з традицією внебовзяття.
Натомість "Transitus Йоана Богослова" подібно подає події, які передували відходу Марії з цієї землі, — зібрання всіх апостолів, появлення її Сина і прийняття Христом Її душі до себе. Потім відбувався похорон Марії, у часі якого один юдей, Єфоній, кинувся на труну, щоб перевернути її, але Ангел Господній вогняним мечем відтяв йому обидві долоні, котрі так і повисли в повітрі. Тоді натовп юдеїв, що був там, побачивши це чудо, визнав Христа Богом, а Його Матір — Богородицею і Приснодівою. Також Єфоній повірив, і апостол Петро його оздоровив. Тіло Марії було покладене в Гетсиманському саду, де пролежало три дні в товаристві ангельських голосів. Коли голоси стихли, це був знак для апостолів, що тіло Марії було взяте до неба. Після цього з'явилося багато святих Старого і Нового Заповіту, а також св. Анна, мати Марії, і віддавали шану Матері Бога.
У пізніших теологічних дискусіях доказом Внебовзяття було, з одного боку, твердження, що Христос не міг допустити, щоб тіло, яке його породило, піддалося розкладові. З другого боку, Та, котра була так близько тілом і душею зі своїм Сином усе життя, не може бути роз’єднана з Ним навіть після завершення цього життя. Звичайно, що таке логічне пояснення виводиться з браку прямих джерел у Святому Письмі. Проте віра перших християн напевно не була просто так вигадана, лише — як і у випадку зі Святим Письмом — скоріш була записом попередньої усної традиції, яка передавалася з покоління в покоління.
— Чому ж Православна Церква відкидає догму про Внебовзяття Діви Марії?
о. Євген:
— До 1054 року була єдина Церква Христова, яка згодом розділилася на дві — Східну і Західну. Такий поділ пов'язаний не лише з політичними, а й зі значними обрядовими, догматичними, етичними та іншими суперечками. Після великого розколу розбіжності між католиками і православними не тільки не зменшилися, а навпаки, збільшилися, і так триває донині.
Однією з причин поглиблення розбіжностей між католиками і віруючими Православної Церкви можна назвати так звану теорію догматичного зростання чи догматичного розвитку, прийняту в Католицькій Церкві. А саме збільшення числа постулатів віри — святих догматів.
Тим часом Православна Церква навчає, що від дня П'ятдесятниці вона володіє Істиною в усій її повноті, без потреби будь-що додавати або віднімати. Католицька Церква, навпаки ж, упродовж усієї історії наполегливо робить спроби збільшити кількість своїх догматів. Оскільки догмат — це загальнообов'язкове для прийняття вірування, від якого прямо залежить спасіння людини, введення нових, нечуваних раніше істин віри насправді робить людину відступником і єретиком. Особливо коли ведемо мову про догмати, яких не знали ні апостоли, ні святі отці.
Тому сьогодні саме різниця у прийнятті та тлумаченні тих чи інших догматів становить основну відмінність між Православною і Католицькою Церквами. Окрему категорію католицьких догматів становлять так звані маріологічні догмати. Тобто такі нововведення, які стосуються вчення про Богородицю та Її ролі у нашому спасінні. Зокрема, Православна Церква заперечує догмат про непорочне зачаття Діви Марії, тобто католицьку науку про те, що Діва Марія народилася позбавленою первородного гріха. Інший маріологічний догмат — про тілесне вознесіння Богородиці на Небо після її пречистого Успіння.
Цей догмат одноосібно проголосив Папа Пій XII 1 листопада 1950 року документом "Munificentissimus Deus", його підтримав Другий Ватиканський собор конституцією "Lumen Gentium" (1962 — 1965). Догмат стверджує, що Діва Марія, яка померла з природних причин, була похована в Гефсиманії та чудесним способом вознеслася на Небеса. Після того як апостоли відкрили Її гріб, останків тіла там знайдено не було. І далі, згідно з католицькою традицію, після Вознесіння відбулося Коронування Богородиці Царицею Небесною.
Водночас варто підкреслити, що вчення про Успіння та про Вознесіння Богородиці для Православної Церкви догматами віри не є. Як свято воно прийшло до нас із Візантії, де його вшановував спочатку імператор Маврикій, від якого Папа Сергій І і перейняв святкування.
Жодних авторитетних свідчень про обставини Успіння Божої Матері до IV століття не було. Святий Єпіфаній Кипрський пише так: "Нехай дослідять Писання. Там не знайдуть свідчень ні про смерть Марії, ні про те, чи померла Вона, чи про те, що не померла. Ні про те, що похована. Ні про те, що не похована". Надзвичайно скупі свідчення про все це починають з'являтися лише з початком V cтоліття.
Православне вчення про Успіння Пресвятої Богородиці та католицьке про Вознесіння Діви Марії тілом на Небеса мають багато спільних зовнішніх ознак. Та все ж принципово різняться між собою своєю суттю. Православна Церква навчає, що Божа Матір не мала жодних особистих гріхів, але Вона, як і всі ми, була підвладна первородному гріху Адама та Єви, тому й померла так само, як помирають всі інші люди. Смерть — цей основний наслідок гріха наших прародичів — не могла оминути жодну людину, яка прийшла у світ природним чином. Однак Діва Марія після того, як пізнала смерть, не залишилася назавжди у її владі. Ще до загального воскресіння та преображення Вона взята на Небеса, де нині перебуває у своїй прославленій плоті.
Натомість Католицька Церква має іншу думку. Передусім, що Богородиця не могла мати первородного гріха, з уваги на Її майбутні заслуги у справі спасіння всього людства. Якщо ж Богородиця не мала жодних гріхів, то померти природною смертю не могла. А якщо померла, то Її смерть була не звичайною, природною людською смертю, а добровільною, тобто іскупительною — викупною. Звідси й джерело нового хибного погляду католиків, які часто офіційно називають Богородицю співвідкупителькою людства.
Згадані два маріологічні догмати Католицької Церкви cпотворюють церковну науку про єдиного посередника між людьми та Богом — Христа. Нові католицькі догмати, зокрема догмат про Внебовзяття Діви Марії, розхитують основи церковного віровчення, і перш за все вчення Церкви Христової про спасіння.
— А чому більшість Протестантських Церков не вшановують Діву Марію й заперечують Її ообливий статус?
В. Салайдяк:
— У Християн Віри Євангельської, як і в інших протестантських течіях, немає вчення про внебовзяття чи убожествлення Діви Марії. Оскільки це не підтверджується Святим Письмом. Однак ми з великою повагою ставимося до Діви Марії. Боже Слово називає її блаженною жінкою. Слово "блаженство" означає вищу міру щастя. Це слово в Біблії стосується праведників, спасенних та Божих людей. Тому Діва Марія — це особлива, блаженна, спасенна людина, якій Бог на Небесах приготував велику нагороду.
Боже Слово описує, що через Діву Марію у світ прийшов Спаситель — Божий Син, Ісус Христос (Іс. 7, 14), який є Другою Особою Божества (1 Ін. 5, 7). Тому ми віримо, що Божий план втілення Божого Сина відбувся через Діву Марію. При цьому не слід забувати, що Ісус до втілення був у Небесах як Божий Син, і Він є першопричиною всього сущого (творіння) разом з Отцем. Тому народження Ісуса через Діву Марію і зачаття від Святого Духа — це надприродний процес втілення і приходу на землю Божого Сина.
Вчення про вознесіння Діви Марії, як і вчення про те, що Вона є Царицею Неба, у нас нема. Біблія цього не підтверджує, ніде в Слові Божому ми не знаходимо такого. Наголос Боже Слово робить на Спасителеві — Ісусі Христі, а також Бог Отець та Святий Дух є головними його особами. Коли Біблія описує життя праведників, то тільки в контексті того, що Бог зробив у їхньому житті чи через них. Тому коли читаємо в Слові Божому про Діву Марію, то бачимо те, що зробив Бог через Неї для спасіння людства. Тобто Бог через Неї прислав Спасителя. Стосовно вчення про Діву Марію, то й, зрештою, у католиків і православних немає однакового погляду. Православна Церква не визнає вознесіння Діви Марії на Небеса. Та й Католицька Церква понад 18 століть у це не вірила.
Християни Віри Євангельської вважають, що всі догматичні вчення повинні випливати із Божого Слова — Біблії. Тільки тоді всі християнські течії будуть мати однакові вчення (догмати).
Читайте також про те, хто найбільше ризикує захворіти на меланому.
