Село Серники на Рівненщині має п’ятсотрічну історію, власний герб, який йому надала польська королева, а місцеві — переважно нащадки шляхетського роду! Але як так сталося, що майже всі — однофамільці? З’ясовувати це їдемо до Полюховичів!
...Заходжу в невелику будівлю сільської ради Серників. В очі одразу впадають таблички на дверях. На чотирьох із п’яти — однакові прізвища: військовий обліковець, землевпорядник, секретар і навіть сільський голова — всі Полюховичі.
“У нас приблизно три з половиною тисячі мешканців, і, справді, приблизно у 80% з них — однакове прізвище, — каже Іван Ілліч, землевпорядник сільської ради Серників.
— Незручностей з цим немає, бо всі звикли, одне одного добре знають. Є й переваги: коли дівчата виходять заміж, то здебільшого прізвище не змінюють, бо нема потреби”.
Та все ж у сільській раді пригадують два випадки, коли жителі села таки захотіли змінити прізвище. “Один Полюхович змінив, бо треба було робити інший паспорт, щоб без проблем виїхати за кордон, — розповідає Ольга Григорівна, військова обліковиця села. — А ще в нас був чоловік, який змінив своє прізвище на наше традиційне. Мовляв, у Серниках стільки Полюховичів, що він теж захотів бути як усі!”
До слова, на останніх виборах голови сільради балотувалися четверо людей, з яких двоє були Полюховичі. А на виборах у 2010-му із 7 кандидатів було 5 Полюховичів, й у двох з них збігалися прізвище, ім’я і по батькові.
...Підходжу до школи, тут якраз закінчується урок, діти вибігають на перерву. “Раніше в нас було ще більше Полюховичів. Але з роками з’являються інші прізвища. У класі були тільки один-два не Полюховичі, тепер уже трапляється і по п’ять, — сміється Валентина Іванівна, директорка школи. — Є учні, які повні тезки, але це не ускладнює нам роботу”.
Пані Валентина розгортає журнал, де в списку учнів четверо мають різні прізвища, а всі інші — Полюховичі. Майже в кінці списку біля деяких імен — римські цифри. “Якщо в класі є учні з однаковими ініціалами, як у цьому журналі, то для ідентифікації ще додаємо цифру”.
Цікавлюся у місцевих знавців про історію походження славного роду.
“Перші згадки про нього датовані XV століттям, — розповідає Володимир Перунін, краєзнавець. — Королева мала тут володіння. За легендою, одного дня взимку вона поїхала на полювання. На галявині їй назустріч вийшов ведмідь. Він наблизився до королеви, став на задні лапи — вони це роблять, щоби потім впасти на людину й задушити її. Але в останню мить під тіло тварини спритний чоловік поставив дерев’яний кілок. Від падіння на кіл тварина померла, а героєм виявився Лук’ян Полюхович. За це королева надала привілеї рятівникові та шести його братам.
Нині Полюховичів можна зустріти не лише на Рівненщині. Вони живуть у Білорусі, Польщі та багатьох інших країнах”.
Радимо прочитати також текст про те, що потрібно, аби повінчатися у резиденції Вселенського Патріарха
