21 липня — вибори. Напередодні голосування за майбутніх членів парламенту ми вирішили дослідити, як змінився український виборець відтоді, коли у політиці з’явився ганебний тренд — купувати голоси за гречку.
Як відомо, гречка стала символом підкупу з 2012-го, коли політики, щоб потрапити до Верховної Ради, роздавали електорату дорогу тоді крупу (за два попередні роки її вартість зросла на 300%!)
Частина перша. Голос — за гречку. Рушаємо на людну вулицю одного із великих західноукраїнських міст. Ми навмисно не даємо його назви. Бо вважаємо: локація не має значення. Пропонуватимемо виборцям гречку, якої в нас — аж 5 кг.
“Добрий день, — зупиняємо літню жіночку, яка назвалась Стефанією. — Проводимо опитування. Скажіть, за кого голосуватимете 21 липня?” “Ще не визначилася”, — каже співрозмовниця.
Слово по слову, і пропонуємо пані Стефанії віддати свій голос на найближчих виборах за нову партію — “Чесні патріоти”. Звісно, що таку політсилу ми вигадали.
Уважно вислухавши нас, жінка каже, що агітація її не цікавить.
“А якби ми запропонували вам продати свій голос, наприклад, за гречку?” — питаємо.
“Та ви що?! — обурилася пані Стефанія. — Продати голос — не поважати себе”.
У цьому місті нам так і не вдалось знайти того, хто б захотів продати голос. Опитали кілька десятків людей.
Частина друга. Гречка або 500 чи 1000 гривень. Їдемо у райцентр. На одній з вулиць назустріч прямує чоловік середніх років. Питаємо, чи відомо йому щось про нову політичну силу “Чесні патріоти”? Чоловік заперечливо хитає головою. Розповідаємо легенду про партію і цікавимося, чи не хотів би за нас голосувати. “Не знаю, чи піду на вибори, — каже пан Микола. — Розчарувався у всіх політиках”.
“Якщо проголосуєте за нашу партію, то отримаєте від нас подарунок — гречку”, — кажемо.
“Та ви що?! Я не бомж, щоб за гречку продаватися”, — відповідає.
“А якщо п’ятсот гривень дамо?” — торгуємося. Чоловік не згоджується.
“А тисячу гривень?” — наполегливо допитуємося.
Співрозмовник зміряв нас поглядом згори-донизу й усміхнувся: “За тисячу гривень можна подумати. Бо ж моя пенсія — 1600”.
Щоправда, коли чоловік дізнався, що, аби отримати гроші, треба дати розписку, одразу ж відмовився. “Та ну вас”, — махнув рукою й пішов.
Зупиняємо двійко хлопців. “А ви підете на вибори 21 липня? — питаємо. — Уже визначилися, за кого голосуватимете? Голосуйте за нову політичну силу “Чесні патріоти”. Якщо погодитеся підтримати нас на виборах, на вас чекає подарунок. П’ять кілограмів гречки...”
Хлопці зареготали. “Якби давали червону ікру, то, може б, ще погодилися. А гречку ми не дуже любимо”, — відповів один. “А якщо дамо 500 гривень, купите собі дві банки червоної ікри. Згода?
Але потрібно підписати розписку”, — кажемо. “Якщо це десь вилізе, то пів універу з нас ржати буде”, — каже один з них, і хлопці йдуть від нас.
Що ж, і тут на нашу пропозицію ніхто не спокусився.
Частина третя. Гречка, олія, макарони, цукор, печиво або ж гроші. Наступна локація експерименту — обласний центр у Центральній Україні, вокзал. Тут ми будемо пропонувати виборцям продуктові набори — гречку, макарони, цукор, олію та печиво. Або ж — 500 гривень.
Підходимо з пропозицією продати свій голос до бабусі, що чекає автобуса на зупинці. Та відразу погоджується. Її не дивує наша розписка, бабуся диктує своє ім’я та прізвище. Вручаємо їй пакет із продуктами. “Мені така партія, як “Чесні патріоти”, вже подобається”, — каже.
Коли жінка взяла пакет, розповідаємо їй, що це був соціальний експеримент. “Чому ви погодились взяти цей продуктовий набір?” — питаємо.
“Я не буду брехати, в нас по селу вже носили багато. Але ми з дідом похворіли, сиділи в хаті, і нам нічого не дісталось... Чи можу я таки залишити ці продукти собі?” — каже присоромлена жінка.
“Ви що, хочете мене купити? Може, я й дурна, не знаю, але принципово не беру таких подачок! — дивується на прохання заробити на виборах пані Світлана. — От у сусідній район фура м’яса привезла та окулярів дармових.
Місцеві алкаші тиждень ходили за тим, а потім вимінювали взяте на самогонку... Це — дно”.
У селі неподалік цього міста зупиняємось у центрі — біля супермаркету. В неділю тут — людно.
Сивий пан Василь, одягнений у вишиту бісером білу сорочку, навіть слухати не хоче наші пропозиції. “Чи вам не соромно?! Мій син був майданівцем, допомагає пораненим бійцям коштами. Хіба я можу його зрадити?” — суворо дивиться у вічі.
“Хто це такі, ті “Чесні патріоти?” — підходить до нас із запитанням його односелець, пан Іван. Кажемо, що ми — нові обличчя в політиці, завдяки яким ви скоро зможете їздити на каву до Відня і не купувати соціального хліба. А ще ми пропонуємо вже зараз бонус за те, що виборець віддасть за нас голос, — 500 гривень.
“Якщо дають такі гроші, то чого ж не підтримати!” — повеселішав чоловік. Втім, коли просимо вказати дані в розписці, відмовляється. Тоді зізнаємось, що ми — журналісти. Запитуємо, чому погодився на гроші. “Тому що слабкувате в мене матеріальне становище, пенсію маю 1800 гривень, торгую малиною з дачі, аби заробити на продукти та комунальні послуги”, — каже пан Іван.
Ще декілька годин ми намагалися купити голоси виборців, але — марно.
Що ж ми зрозуміли під час цього експерименту? Ну, по-перше, що за саму лише гречку голос точно не купиш. А от за набір продуктів, 500 чи 1000 гривень — вже більше шансів. Люди, які не хочуть брати подачок від політиків, або розчаровані — і не планують іти на вибори, або ж для них їхній голос — велика цінність, яка не продається. І тих, других, на нашу думку, в Україні таки стало більше. Значить, усе недарма. Ми стаємо кращими.
Читайте також про які функції парламенту варто нагадати перед виборами.
