З цими дітьми я познайомилася у Верховинському мистецькому ліцеї-інтернаті No1, що на Прикарпатті. Тут навчається 386 учнів з найвіддаленіших гірських сіл та присілків району. До найближчої школи їм потрібно добиратися до 60 кілометрів горами та лісовими дорогами. Тож у будні діти живуть в інтернаті, а на вихідні повертаються додому.
...Обідня пора. З їдальні смачно пахне борщем та салатами. “Годуємо дітей, як удома”, — каже Оксана Волинюк, директорка Верховинського мистецького ліцею-інтернату. Порції — дуже великі! І смакує добре. У дітей 4-разове харчування, за яке батьки платять 250 гривень на місяць.
Живуть ліцеїсти по 7 — 10 осіб у великих кімнатах. Розпорядок дня у них такий: старші діти встають о 7.00, молодші — о 8.00, уроки тривають до 12.00 — 14.00. Потім обід, навчання, заняття у спортивних секціях, мистецьких гуртках, музичній школі. Спати лягають о 21.00 — 22.00.
Директорка каже, що ліцеїсти — дуже працьовиті, починають “кутати” (доглядати. — Авт.) худобу, куховарити, майструвати з 6 — 7 років! Ці слова підтверджують самі діти. У шкільному дворі зупиняю чорняву дівчинку та білявого хлопчика. Знайомлюся: це 12-річна Марина та її 7-річний брат Володимир Прокоп’юки.
“Чи пораєтеся вдома по господарству?” — питаю.
“Аякже, — усміхається дівчинка. — Я вмію корову подоїти, свиней нагодувати, їсти зварити — більше 10 страв! Макети кептарів можу зробити, трохи підросту — буду їх шити”.
“А я, а я, — не витримує малий, — можу 5 видів єшниці (яєшні. — Авт.) підсмажити, козу видоїти і дрива наколити (дрова нарубати. — Авт.). Не вірите? Ходім покажу!”
Чимчикую за першокласником. Володя заходить у шкільну повітку, де лежать акуратно складені дрова, бере чимале поліно, сокиру. Мах, блись, хрусть!.. Великий ковбанець розлітається на декілька частин. “Ну що, я добрий газда?” — сміється малий.
Розмови з іншими дітьми також вражають. 9-річна Софія Мельничук літує з батьками на полонині Поливний біля села Шибене, доїть корів, кіз, овець, годує свиней, їздить верхи, вміє зробити сир.
15-річна Оксана Которинська із села Устеріки вміє сплести шпицями гуцульські сардаки (верхній теплий одяг). 14-річний Богдан Дмитриняк із Голошина навчився різьбити, ремонтувати машини, заробляє на зборі грибів і ягід. Неймовірно! Ці дітлахи, коли йдеться про вміння господарювати, можуть дати фору не те що своїм міським ровесникам, але й багатьом дорослим. “Ніхто не змушує дітей працювати”, — каже мені Оксана Волинюк. І справді, дітки кажуть, що раді допомагати батькам.
За словами директорки, 30 — 40% випускників ліцею-інтернату продовжують навчання у закладах вищої освіти. Інші навчаються у професійних закладах, стають народними майстрами, власниками садиб зеленого туризму, фермерами, продовжують славні роди місцевих господарів.
Що ж, такими дітьми неможливо не захоплюватися! Натхнення їм і успіхів у житті!
Читайте також про те, як люди, що не бачать, долають труднощі та стереотипи.