Українців, яких окупаційна влада визнала “загрозою для безпеки”, виселяють з їхніх будинків, а потім кидають на кордоні з Грузією. Історії постраждалих записало видання “Важливі історії”, засноване російськими журналістами, яке працює в опозиції до влади, передає газета “Експрес”.
Видання пише, що указ Путіна від 2023 року прирівняв жителів окупованих українських територій, які не отримували російське громадянство, до іноземців. Згідно з іншим указом, який діє з березня 2025 року, громадяни України, які живуть у Росії “без законних підстав”, мають легалізуватися – наприклад, отримати паспорт чи ВНЖ, – до 10 вересня. Інакше вони повинні виїхати самі або будуть депортовані. Насправді жителів окупованих територій, які відмовилися отримувати російський паспорт і “що створюють загрозу національній безпеці”, Росія вже депортує.
Історії постраждалих
У березні 2024 року 50-річну Олену привезли на кордон Грузії та Росії у Верхньому Ларсі. Її разом із ще однією депортованою жінкою охороняли три співробітники МВС. На кордоні Олені видали її документи, які забрали під час обшуку пів року тому, та рішення про депортацію. Рішення підписав керівник Управління з питань міграції ГУ МВС Росії у Запорізькій області Костянтин Разигрин. У ньому сказано, що ФСБ заборонило їй, громадянці України, в'їзд у Російську Федерацію до 2045 року.
Селище Якимівка у Мелітопольському районі Запорізької області, де жила Олена, було окуповане в перші дні вторгнення.
Приблизно через півтора року після вторгнення в будинок до Олени постукали.
“Виходжу, стоять чоловік 12, усі озброєні автоматами. Кажуть: "Нам надійшла інформація, що ви проукраїнськи налаштована". Сказали, що мене підозрюють у тероризмі”, — розповіла жінка.
Олені надали постанову про обшук. У квартирі силовики виявили посвідчення від медалі, яку вона отримала на 15-річний ювілей ЗСУ — з 2001 до 2006 року Олена працювала начальником фінансової частини у військкоматі.
Наступні 45 днів Олена провела у полоні. Спочатку жінку тримали в окремій камері. Вона згадує, що в приміщенні було жарко, бігали щури, постійно горіло світло, не було вікон і неможливо було зрозуміти добу. Їжу приносили раз на три дні, а вперше відвели помитися лише через місяць. Із сусідніх камер Олена чула крики інших викрадених, яких катували російські силовики. В одиночному ув'язненні Олена не витримала і спробувала накласти на себе руки.
“Я пробувала вени різати, потім кров побачила і подумала, що раптом завтра нас звільнять, я не побачу ні дочку, ні онука. Мене це якось протверезило”, — розповіла жінка.
Загалом Олена провела у різних ізоляторах майже п'ять місяців. Після звільнення слідчий зажадав, щоб вона підписала папір, де відмовляється від отримання громадянства Росії “з політичних переконань” і просить її депортувати. Після того, як Олена відмовилася, їй знову оформили адміністративний арешт на 20 діб, а потім посадили в машину та повезли на кордон із Грузією. Опинившись у країні, Олена зателефонувала дочці, яка знайшла земляків із Якимівки. Вони зустріли її, і за кілька днів вона автобусом через Туреччину поїхала до Запоріжжя.
55-річний Іван служив в українській армії з 2016 до 2019 року. Разом із дружиною вони принципово не отримували російського паспорта. Його, як і решту, кілька разів заарештовували на 20 діб за “порушення комендантської години”.
“Не били, але були постійні крики, погрози. То в яму посадимо, то струмом катуватимемо. Пропонували контракт підписати — типу одразу зробимо паспорт. Сказав, що паспорт брати не буду. Я служив із хлопцем, його забрали ще до мене. 40 днів протримали у Мелітополі, випустили, і він пішов, узяв російський паспорт. Його ніхто не чіпає”, – розповідає Іван.
На Верхній Ларс Івана вивезли у березні 2025 року. Він згадує, як конвоїри, що супроводжують його, погрожували, що скоро депортації стануть масовими: “Вас зараз ще везуть у комфорті, а потім везтимемо автозаками всіх, хто не взяв паспорт. Путін указ підписав, щоб депортувати всіх таких [мешканців]”.
“Дуже сильно пресували тих, хто не отримував паспорта, – підтверджує Олена. - Зупиняли постійно. Мій брат довго не хотів отримувати. Силовики із закритими особами приїжджали, били його кілька разів. Тому там уже майже всі, кого я знаю, із паспортами”.
За два роки з моменту “референдумів” в окупованих регіонах, до кінця вересня 2024-го, мешканцям Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей видали понад 3,4 млн російських паспортів, випливає з даних МВС Росії.
Грузія лояльно ставиться до депортованих українців
Раніше українців депортували через пропускний пункт “Василівка” у Запорізькій області: люди були змушені пішки перетинати десятки кілометрів зони бойових дій та діставатися українського КПП. Але наприкінці 2022 року цей пропускний пункт перестав працювати і як мінімум з 2023 року влада депортує українців через російсько-грузинський кордон.
За 2024 і 2025 роки “Викрадені мелітопольці” зафіксували 17 випадків депортацій до Грузії, але реальна кількість депортованих може бути більшою. Російська сторона не розкриває даних про кількість висланих з окупованих територій українців. Відповіді від МВС Грузії на момент публікації журналісти не отримали.
З початку війни грузинська влада дуже лояльно ставиться до українців без документів, каже співрозмовник “Важливих історій” в одній із найбільших організацій, яка допомагає біженцям: “Вони скрізь пускали українців – не лише у Ларсі. Але й у аеропортах Батумі, Тбілісі”.
Україна не визнає російських документів, які українці були змушені отримати в окупації, і не позбавляє громадянства цих людей. Без російського паспорта українці взагалі не можуть жити на захоплених Росією територіях – їх позбавляють медичної допомоги, визнають "іноземцями", без паспорта РФ також важко перетнути кордон. Людина залишається громадянином України, навіть якщо отримала паспорт РФ – автоматичного виходу з громадянства не відбувається.
Підписуйтесь на сторінку "Експресу" у Facebook
