60-річний Ігор Дубик — боєць 109-ї окремої бригади Територіальної оборони Донецької області. Разом з "Азовом" захисник був на території "Азовсталі" та захищав рідне місто, був поранений. 200 днів Дубик провів у полоні, зазнав тортур, за цей час схуд більш ніж на 30 кг, пише OBOZ.UA.
На війні загинув захисник Маріуполя: історія героя Ігоря Дубика
Повідомляється, що у 2014 році, коли Росія розв'язала війну на сході України, Ігор Дубик був у маріупольській дружині. Під час звільнення міста у червні 2014 року, він також разом з "Азовом" звільняв міську раду.
Знайомі військового згадують, що коли його рідне місто три місяці було під "ДНР", Ігор Дубик навіть в умовах погроз не знімав український прапор зі свого будинку і щоранку гучномовцем вмикав молитву українських націоналістів. Після того, як у 2014 Маріуполь був визволений, український воїн захищав Широкине у складі "Азову". Коли ситуація трохи стабілізувалася, він повернувся додому.
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії Ігор Дубик знову пішов захищати рідне місто. А 17 травня 2022 року, коли захисники отримали наказ покинути завод, Ігор Дубик вийшов разом з усіма. Він був поранений у ногу. Так він опинився у в'язниці в Оленівці. У полоні його допитували. За 200 днів неволі захисник схуд на понад 30 кг, і при зрості 1 м 80 см важив лише 42 кг.
З полону Ігор Дубик повернувся 1 грудня, а 25 лютого знову пішов на війну.
Ігоря Дубика звільнили з полону 1 грудня
Дружина Оксана впізнала чоловіка на фото, які опублікували телеграм-канали. Невдовзі вона почула його голос по телефону.
"Він сказав: "Сонечко, я вже вдома. Я тебе цілую". Я сказала, коханий, я знаю, що ти вдома, я тебе дуже чекаю і люблю", — розповіла Оксана Дубик в коментарі “Суспільному” наприкінці минулого року.
Разом із дітьми вони вирішили одразу їхати до нього. На прохання чоловіка Оксана приготувала крем для торта "Наполеон", який замовив чоловік.
Після загибелі захисника його дружина написала у Facebook: “Не можу сприйняти, що Ігоря немає. Він завжди був, всі ці 37 років. Пишу, а він дивиться на мене зі світлини, наче хоче щось сказати. Безкінечно переглядаю ті відзняті фото і відео після полону, бо всі інші залишились в Маріуполі. В нас було стільки планів: перемога, спалити москву, затишний будинок з садком і вуликами, своя пекарня, друзі за коліжанкою кави, діти з онуками всі вихідні. Зараз я знаю тільки те, що має вистачити сил, щоб дочекатись Ігоря з поля останнього бою…”
Підписуйтесь на сторінку "Експресу" у Facebook
