Із крахом сирійського диктатора РФ втратила свій статус вагомого гравця на Близькому Сході. Адже Дамаск був її ключовим союзником. Без Асада Росії буде важко впливати на країни регіону. В американському Інституті вивчення війни (ISW) вважають, що втрата військових баз у Сирії може серйозно підважити здатність Кремля здійснювати операції в Африці й не тільки. Про події у Сирії й наслідки падіння режиму Асада говоримо з Ілією Кусою, експертом з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього; Віталієм Куликом, директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства; Володимиром Заблоцьким, військово-морським експертом інформаційно-консалтингової компанії Defense Express.
— Що привело до падіння режиму Асада?
● В. Кулик:
— Є декілька причин. За останні роки економіка Сирії була вщент зруйнована. Країна за президентства Башара Асада перетворилася на гігантську нарколабораторію, яка заробляла мільярди доларів на опіумі. Політична еліта, правлячий клас остаточно відірвалися від етнічних та релігійних груп, які їх висунули. Декілька місяців тому Асад посварився з провідним олігархом, який контролював більшість ЗМІ у країні. Починаючи з 2015 року, сирійська армія надто покладалася на допомогу своїх партнерів, зокрема Ірану й РФ. У той же час в Ідлібі на північному заході Сирії відбулося переформатування опозиції. Угруповання “Хаят Тахрір аш-Шам” (ХТШ), лідером якого є Абу Мохаммед аль-Джулані, змогло вибудувати помірковану систему внутрішньої координації, взаємодії різних етнічних та релігійних угруповань. Це дало можливість ХТШ під час наступальної операції за якихось 11 днів скинути асадистів, що виявилися не готовими воювати. Деякі підрозділи перейшли на бік повстанців.
● І. Куса:
— Вплинув і фактор несподіванки. Влада не чекала такого стрімкого наступу.
— Чому Путін не прийшов на допомогу Асаду?
● В. Кулик:
— Кремль не захотів перекидувати війська з України в Сирію на його підтримку. Адже, щоб втримати Дамаск, потрібно було щонайменше 20 тисяч військових. Кремль зрозумів, що не зможе захистити Асада. І він, як і Віктор Янукович, втік до Росії. Із падінням режиму Асада Москва та її союзник Тегеран втратили інструмент внутрішньо-політичного впливу в Сирії.
● І. Куса:
— РФ не мала можливості допомогти, бо загрузла у війні в Україні. Кремль побачив, що сирійська армія не воюватиме, не чинитиме опору, тому й не намагалася втримати режим Асада. Його падіння стало ударом по репутації Кремля як захисника авторитарних режимів. Це значно послаблює позиції РФ на міжнародній арені.
— Росія намагається зберегти свої військові бази в Сирії. Чому і чи вдасться їй це?
● В. Заблоцький:
— Для РФ військові бази в Сирії критично важливі. Адже на нинішній день Кремль більше не має баз у регіоні, куди б міг вивести, скажімо, свій флот. У Тартусі розташований російський пункт матеріально-технічного забезпечення. Кораблі туди заходили для відстою, ремонту. Цю базу Москва використовувала як логістичний вузол для підтримки операцій на африканському континенті. Її втрата переріже ланцюжок постачання російської зброї для терористичних організацій, зокрема “Хезболли”.
— А чи може РФ свої війська із Сирії перекинути в Україну?
● В. Заблоцький:
— Якщо Кремль і піде на такий крок, то це буде незначне підсилення окупаційних військ. Загалом у Сирії перед початком падіння режиму Асада було десь 7,5 тисячі російських військових.
● В. Кулик:
— Не думаю, що весь сирійський контингент буде виведено в Україну. Левова його частка осяде в Африці. Адже в Москви вже виникли проблеми в Малі та Буркіна-Фасо. Росіянам треба рятувати ситуацію, щоб їх і з цих країн не вибили.
— Чи падіння режиму Асада може послабити позиції Путіна на переговорах щодо закінчення війни в Україні?
● В. Кулик:
— Путін більше не має інструменту, щоб доводити своє глобальне лідерство. РФ буде опиратися тепер більше й частіше на Китай.
— Кому найбільше на руку події в Сирії?
● В. Кулик:
— Якщо в Сирії вдасться створити стійку владу, то Туреччина буде основним вигодонабувачем. Другим бенефіціаром є Ізраїль, який розширив свою військову присутність у регіоні. США також здобудуть певний ресурс впливу. Вашингтон залишається партнером курдів. Крім того, варто очікувати появи великих енергетичних коридорів, зокрема запуску газових магістралей з Катару на ринок ЄС за сприяння Туреччини як основного оператора.
● І. Куса:
— Якщо катарський газ піде в Європу, то РФ зазнає чималих збитків. Але у середньо та довгостроковій перспективі все залежатиме від того, яку владу в Сирії буде сформовано і як довго вона протримається.
