Велика Британія стала першою державою, яка уклала безпековий договір з Україною. Угода діятиме до вступу України в НАТО. Щоправда, формулювання “гарантії безпеки” у договорі немає. З огляду на це, багато хто вважає, що підписана угода — такий собі Будапештський меморандум №2.
Що ж насправді передбачає безпековий договір від Великої Британії? Про це — у розмові з експертом-міжнародником Сергієм Тараном та експертом Міжнародного центру перспективних досліджень Ігорем Петренком.
— Чому в угоді, яку підписала Британія, не згадано про безпекові гарантії для України?
● І. Петренко:
— Такого юридичного терміна, як “гарантії безпеки”, немає. Навіть якщо ви подивитеся на Вашингтонський договір НАТО, то в ньому також не знайдете формулювання “гарантії безпеки”. Це радше політичний термін. Жодна з провідних держав світу не вживає його у своїй договірній базі.
Ця угода радше про гарантії безпекової допомоги. Але це абсолютно не применшує значення і статусу документа. Бо утопічно вважати, що в нинішньому світі знайдеться держава, яка даватиме гарантії захисту України в разі нападу на неї іншої держави. Такі гарантії дає лише НАТО.
● С. Таран:
— У міжнародній політиці гарантії можливі лише якщо вони будуються на взаємних і тісно переплетених інтересах. Надто коли йдеться про безпеку. Це відбувається через спільні військові штаби, спільні навчання, спільні технології та військові виробництва. Нічого такого в угоді про співпрацю у сфері безпеки між Україною і Великою Британією немає. Принаймні у тій частині, яку офіційно оприлюднено.
Коли ж одна сторона, навіть з найкращих міркувань, щось обіцяє іншій країні, це називається не гарантіями, а меморандумом доброї волі, який може бути виконаний, а може і ні. Насправді тільки НАТО є найдієвішим гарантом безпеки для всіх його учасників, бо передбачає створення не лише спільних стандартів, а і спільної інфраструктури та цілої системи оборони, в якій зацікавлені всі. Інакше кажучи, у штаб-квартирі НАТО сидять представники всіх країн, і їм буде важко надати або не надати пріоритет якійсь одній із них у разі небезпеки.
— Які ще мінуси тут бачите?
● С. Таран:
— В угоді між Україною і Британією немає жодної конкретики, жодних цифр, Тож ми не зможемо чітко сказати, що Лондон виконує, а що ні. У документі вказано, що Велика Британія сприятиме і допомагатиме нам, а це кожен може розуміти по-своєму. Єдина конкретика, яка є, — це якщо буде нова агресія, то Київ може звернутися до Лондону, і впродовж 24 годин відбудуться консультації. Це ні про що.
Зрозуміло, що в нинішніх умовах важко залучати Україну до таких процесів, як створення спільних штабів. Як варіант певним замінником спільних штабів може стати чітка конкретика про терміни, кроки та бюджети. Зауважу, що угода про безпеку між США і Ізраїлем містить дуже конкретні дії та фінансові зобов’язання — на випадок війни і на випадок миру.
Зокрема, на випадок миру Вашингтон зобов’язався надати Ізраїлю військову допомогу на суму 38 мільярдів доларів у період із 2019-го по 2028 рік. Але вже на прикладі дебатів у Конгресі бачимо, що навіть під час війни Штати фізично не можуть надати Ізраїлю швидку і безкомпромісну допомогу. Хоча, здавалося б, ідеться про США, про Ізраїль і про час війни...
Отже, угода між Британією і Україною не може бути еталоном для інших держав. В угодах з іншими державами має бути більше конкретики і спільних інтересів.
— Які плюси документа можете відзначити?
● І. Петренко:
— Насправді угода доволі змістовна. Розрахована вона на 10 років. Велика Британія як член НАТО допомагатиме нам проводити реформи, протидіяти російській пропаганді, надаватиме розвідувальні дані, розвиватиме оборонну індустрію, зокрема розбудовуватиме військово-морський флот. Здебільшого допомога спрямована на те, щоб Україна відповідала стандартам НАТО. Щоправда, це не означає, що наша держава може стати членом Альянсу через 10 років. Це може статися і раніше.
До слова, у документі вказано, що у 2022-му Британія надала Україні 2,3 мільярда фунтів, стільки ж у 2023-му, а у 2024 році допомога становитиме 2,5 мільярда фунтів.
● С. Таран:
— Єдине, що однозначно є позитивним, — те, що сторони бачать угоду як тимчасову — вона діятиме доти, доки Україна не стане повноправним членом НАТО. Але добре було б, якби ця угода й угоди з іншими країнами містили чіткі часові рамки, коли ж це нарешті станеться.
— З якими ще країнами важливо нам підписати безпекову угоду?
● С. Таран:
— Що більше країн це зробить, то краще. Передусім це мають бути держави, які є впливовими і які справді можуть допомогти. Хотілося б, щоб до цього процесу доєдналися Сполучені Штати, Франція, Німеччина. Бажано, щоб якийсь документ підписав Китай. Але не певен, що так буде, — це питання великої дипломатії. Добре було б, щоб угоду підписали і менші країни, важливі для української безпеки, наприклад, Польща.
● І. Петренко:
— Для нас у пріоритеті підписати безпекову угоду з країнами G7. Ми вже ведемо перемовини зі США, Японією. Водночас до цього процесу долучається Румунія. На черзі, вочевидь, буде Польща, країни Балтії. Загалом усі країни з так званої групи Рамштайн можуть підписати безпекову угоду з Україною.
