На кордоні між Вірменією та Азербайджаном знову гаряче. У Єревані заявили, що азербайджанські військові двічі порушували державний кордон і намагалися захопити опорний пункт. У Баку ж стверджують, що вірмени першими відкрили артилерійський вогонь без будь-яких причин. 12 липня у протистоянні між країнами загинуло 16 осіб.
Чому між цими країнами спалахнули нові сутички, як конфлікт може розвиватись далі? Ситуацію обговорюємо з Олександром Мішиним, аналітиком-міжнародником, Володимиром Горбачем, аналітиком Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, Александером Іскандаряном, директором експертно-аналітичного центру Інституту Кавказу (Єреван), та Рамісом Юнусом, політологом, екскерівником апарату уряду Азербайджану, колишнім управляючим справами парламенту.
— Панове, нагадайте про корені конфлікту між Азербайджаном і Вірменією?
— Конфлікт за азербайджанський анклав Нагірний Карабах почався ще за часів СРСР, у 1988 році, — каже Раміс Юнус. — Після розпаду Союзу бої посилилися, кожна зі сторін втратила десятки тисяч убитими.
У травні 1994 року під патронатом Москви між країнами був підписаний договір про перемир’я, який дефакто зафіксував анексію Нагірного Карабаху і прилеглих до нього семи районів, які Вірменія з допомогою Росії окупувала як буферну зону.
Відтоді на лінії зіткнення сторони постійно обстрілюють позиції одна одної. У квітні 2016 року тут відбулася так звана чотириденна війна, що забрала сотні життів.
— А де відбувались нещодавні обстріли?
— Не на території самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки, а в районі міст Тавуш (Вірменія) і Товуз (Азербайджан), — деталізує Александер Іскандарян. — Стріляють там часто. Однак цьогорічні зіткнення стали наймасштабнішими за понад 25 років. Вірменські військові збили з десяток азербайджанських безпілотників, загинув навіть азербайджанський генерал.
Стріляють там часто. Однак цьогорічні зіткнення стали наймасштабнішими за понад 25 років.
— Цей конфлікт не зводиться лише до війни за Нагірний Карабах, — каже Володимир Горбач. — Нині Вірменія контролює близько 20% міжнародно визнаної території Азербайджану.
— I все-таки, чому протистояння між країнами загострилося?
О. Мішин:
— Однією з причин може бути те, що Азербайджан у червні 2020 року оголосив, що готовий почати експорт власного природного газу з шельфового родовища Шах-Деніз до країн Європи магістральним Трансадріатичним газопроводом (ТАР). Це буде сильним ударом по позиціях російського “Газпрому”, особливо на тлі падіння цін на енергоносії.
В. Горбач:
— Справді, новий театр бойових дій лежить далеко від Карабаху, але близько до нафто- і газопроводів, якими Азербайджан експортує свої ресурси до Туреччини через Грузію. В обхід і Вірменії, і Росії.
— Отже, в загостренні конфлікту зацікавлена передусім Росія?
О. Мішин:
— Так. Росія конкурує з Азербайджаном за споживачів європейського ринку енергоносіїв. Її стратегічна мета — прибрати конкурента через використання свого сателіта, Вірменії, задля дестабілізації території Тавузького району, де проходять гілки газопроводів та нафтопроводів у турецькому та європейському напрямках.
В. Горбач:
— Вірмено-азербайджанський конфлікт потрібен Росії також для того, щоб зберегти присутність на Кавказі своїх військових баз, зброї тощо.
— Чи реальна загроза нової війни між двома країнами?
А. Іскандарян:
— Сподіваюся, що найближчими днями ситуація стабілізується. Широкомасштабної війни, як на мене, не буде.
О. Мішин:
— Москві досить продемонструвати європейським партнерам, що напрямок експорту енергоносіїв з Азербайджану не є безпечним. Для цього вистачить підтримувати локальну контрольовану збройну напруженість.
Р. Юнус:
— Москва використовує цей конфлікт залежно від політичної кон’юнктури — як батіг і пряник щодо Баку та Єревану. Тож, гадаю, війни не буде.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також аналіз результатів виборів у Польщі
