Він — представник легендарної акторської династії. Його дідусь — Богдан Ступка, батько — Остап Ступка. Як і вони, Дмитро ось уже десять років виходить на сцену столичного театру імені І. Франка. І встиг викликати симпатії чималої армії шанувальників...
— Дмитре, у вас 6 вересня день народження. Будете святкувати чи утримаєтесь?
— Ви знаєте, 33-річчя я пропустив, а ось 34-ліття відзначатиму. У тісному колі рідних та друзів. Думаю, влаштуємо щось на природі — такий собі пікнік. Запечемо м’ясо, рибу і т. д. А ось спиртного з нагоди дня народження я не вживатиму. Вже місяць, як повністю відмовився від алкоголю!
— Цьому була якась причина?
— Я вирішив поправити трохи здоров’я. (Усміхається). Був на обстеженні в гастроентеролога й він порадив розвантажити печінку. Причому це стосується не тільки спиртного, але й харчування. Якщо раніше я полюбляв їсти сосиски, смажені яйця, копчені ковбаси, іспанський хамон та різні сальцесони, то тепер вилучив їх зі свого раціону. Снідаю лише вівсянкою, а ще присів на гречку і відмовився від жирного та соленого. (Останнім дуже грішать магазинні продукти). Одне слово, сиджу на дієті.
Снідаю лише вівсянкою, а ще присів на гречку і відмовився від жирного та соленого.
— Супер! Не сумніваюсь, що глядачі оцінять ваші старання. До речі, в яких проектах ми побачимо вас найближчим часом?
— У театрі нині готується нова вистава — “Сірано де Бержерак”. У мене там невеличка роль, але... Прикро інше: через карантин довелось обмежити кількість глядачів, які можуть перебувати в залі. Іноді це лише сто людей! Тож коли граєш на сцені, таке відчуття, що партер — порожній. Сумно також, що було відмінено чимало проектів. Насамперед — кіношних. У мене, наприклад, останній раз зйомки були ще торік восени. Нині на календарі — знову осінь, а жодної роботи в кіно протягом літа не було. Це при тому, що основні заробітки акторам приносять якраз фільми.
— Ви згадали про останні зйомки. Якщо не секрет, що це був за проект?
— Повнометражна комедія “Нереальний КОПець”, де у мене головна роль. Я граю мажора-поліцейського, який приїхав з Америки. Він ніколи в житті не працював, тільки тринькав гроші батьків (його тато — начальник поліції) і нічим не переймався. Зрозуміло, що мій герой ніколи не тримав у руках пістолет. (Усміхається).
Батька грає Стас Боклан, а мого напарника — Богдан Юсипчук. Зйомки відбувались в Одесі, вулицями якої ми гасали на Porsche Panamera. Дехто потім обурювався: грошей у країні бракує, а патрульні дозволяють собі купувати машину за 150 тисяч євро... Фільму я ще на бачив, але режисер каже, що вийшло дуже смішно. Прем’єра запланована на 1 січня 2021 року.
— Улітку ви з сім’єю десь відпочивали? Бодай у межах країни...
— Ні. Наразі ми відкладаємо гроші на свій бізнес, який хочемо відкрити з дружиною та моїм другом наприкінці року. Наша справа не стосуватиметься мистецтва. Втім, подробиці нехай залишаться поки що маленькою таємницею. (Усміхається). Тому — ніяких подорожей. Сидимо вдома та збираємо кошти. А відпочивати будемо пізніше.
— Цікаво, ви любите екстрим? Дозволяли собі раніше під час відпустки стрибнути, скажімо, з банджі?
— Я боюсь висоти. І взагалі — екстрим не для людей нашої професії. Можна зламати собі руку, ногу чи невідомо що ще й потім злетіти зі зйомок або з якихось важливих проектів. Тому лижі, сновборд, стрибки з парашутом, не кажучи вже про банджі, не для мене.
— Вашій доньці — Богдані — уже три роки. Скажіть, ви не плануєте випадково поповнення у сім’ї?
— Наразі ні. Нині це ж справа недешева. Треба мати кошти і на няню, і на підгузки, і т. п. Ось коли нам вдасться налагодити нормальний дохід у сім’ї (всі надії — на бізнес, про який я казав), тоді — інша річ. Звичайно, хочеться ще братика чи сестричку для Богдани. До речі, вона — дуже енергійна й артистична дівчинка. Певно, передалися акторські гени. Мама різносторонньо її розвиває: водить на танці й співи. Богдана вже знає, що після виконання пісні треба поклонитися. Можливо, в майбутньому вона навіть буде актрисою. Втім, побачимо.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Валерієм Харчишиним
