Популярність їй приніс серіал “Спіймати Кайдаша”, де Антоніна Хижняк зіграла роль Мотрі. Сьогодні ж на
екранах іде інший проект — детектив “Слід”, у якому актриса перевтілилась у працівницю поліцейської спецагенції. Причому пригод моїй співрозмовниці вистачає і на екрані, і в житті...
— Тоне, торік ви серйозно травмувалися на знімальному майданчику, тому хочу спитати: як ваша нога?
— Ви знаєте, попри травму, я вийшла працювати вже через дванадцять годин після НП. Тобто у мене не було ніякої перерви — ми мали знімати далі. Десь я сиділа, десь підставляла стільці, десь придумували якісь штуки. Для глядачів це залишилось майже непоміченим. А для мене то був один із найважчих періодів. Пів року жахливих болей, крапельниць, антибіотиків, знеболювальних...
Тоді я отримала складний перелом гомілки. Мені вставили в ногу титанову пластину. На щастя, її вже вийняли й усе зашили, тож можу продовжувати звичне життя. Тьху-тьху-тьху. Та для того, щоб відновити ходьбу (не кажучи вже про біг), мені довелося відвідувати реабілітаційні курси... Така ось у нас жорстка професія. А зйомки серіалів — це взагалі м’ясорубка!
— Проте, як мовиться, немає лиха без добра: ви зустріли нове кохання?
— (Усміхається). Так, на зйомках того ж “Сліду”. Коли сталася НП з ногою, Сашко дуже підтримував мене. Ми тоді ще не зустрічалися, але він зголосився допомагати. Носив на руках (у перший тиждень я навіть милиць не мала часу купити), їздив в аптеку, робив уколи, коли я плакала від перевтоми й усього того жаху... На роботі ми були разом по сімнадцять годин щодня, багато спілкувалися й мали можливість краще пізнати одне одного.
— Ви будете офіційно оформлювати стосунки?
— Ну... Рік ми зустрічаємося, тепер живемо разом, а далі життя покаже. (Усміхається). Звичайно, у нас не все так романтично і солодко, як може видатись. У всіх пар бувають важкі періоди. Ми з Сашком також уже чимало пережили... Не загадую, що буде завтра. Одного разу я вже була заміжня і розлучилася два роки тому. Знову йти до РАЦСу не дуже й хочеться. (Сміється). Не знаю, може, в найближчі роки щось зміниться, а наразі мене все влаштовує.
Одного разу я вже була заміжня і розлучилася два роки тому.
— Від першого шлюбу у вас, здається, дитина?
— Так. Синові чотири рочки... Я мама дуже демократична. Скажімо, ніколи не змушую доїдати до останньої крихти. Якщо дитина більше не хоче, не бігатиму за нею з ложкою три години. (Усміхається). Проте чистити зуби у нас — обов’язково. Тут не може бути не хочу... Іноді, звичайно, хочеться розізлитися й дати по дупі, але я намагаюся стримуватися. Розуміючи, що дитина мала й іноді не може опанувати свої емоції.
— Скажіть, чи маєте ви якісь фобії?
— Ой, я з віком почала боятися висоти. (Усміхається). Проте минулого року, якраз перед своїм днем народження, стрибнула з парашутом. Мій мозок сховав цю інформацію десь далеко, щоб я навіть не згадувала. Тому що... Тоді навіть сил не залишилось боятися. Все було так, наче душа відділилася від тіла. Вона зосталась у літаку, а тіло стрибнуло вниз. (Усміхається).
— А взимку ви собі дозволяєте якийсь екстрим?
— Звичайно, я хотіла би покататися на борді, але після перелому трішки страшнувато... Зрештою, я не дуже люблю сніг, і взагалі — зима не моя історія. Абсолютно. Я ж народилася у розпал літа, тому дуже гаряча й теплолюбива людина. Коли ж за вікном стає холодно, впадаю в анабіоз. Хочеться у якусь тепленьку нірку залізти і не показувати носа до весни. (Усміхається).
Зимові зйомки для мене справжній жах. Особливо, коли доводиться надцять годин проводити на вулиці. До того ж — без шапки. Не дивно, що я мала і запалення вуха (зітхає), і горла, і всього решта. Тому, кажу, зима — це не моя пора року... Мене ніщо не радує, я ходжу сонна й починаю більше їсти. Одне слово, брак сонця!
— Вертаючись до роботи: чи перетиналися ваші стежки з Тарасом Цимбалюком, з яким ви знімались у “Спіймати Кайдаша”?
— На жаль, ні. Думаю, у найближчі роки нам не світить знову потрапити в якийсь спільний проект. Має минути певний час, щоб притупилась асоціація з тим серіалом. Наразі ж ніхто не ризикне знову поставити нас у пару. Щоб раптом не сказали: “О, так це ж Мотря й Карпо!” (Усміхається). Однак я буду дуже рада,
якщо згодом ми знову гратимемо разом.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як відзначали Різдво українські повстанці