У Національній опері України з’явився новий прем’єр — Микола Городиський. Ви не повірите: його переманили із San Francisco Ballet (США), де він був солістом. Тепер зірковий танцюрист, що має українське коріння, але аргентинський паспорт, виходить на київську сцену...
— У вашій біографії зазначається, що ви народились в Україні. Уточніть — в якому саме місті?
— У Бориславі на Львівщині, — каже українською мовою з певним акцентом Микола Городиський. — Однак, коли мені був рік і три місяці, батьки емігрували до Буенос-Айреса. Звичайно, спочатку нам було дуже важко: на батьківщині тато працював педіатром, а в Аргентині влаштувався на фабриці. Причому на роботу треба було їхати дві години. Щодня...
Батько допомагав священнику в греко-католицькій церкві, тому нам виділили житло при храмі. Правда, в одній кімнаті мешкало чотири сім’ї! Тож я більше часу проводив надворі, де захопився футболом. Це досі — моя велика... passion... так, пристрасть! Навіть сьогодні іноді я ганяю влітку м’яча. (Сміється).
Батько допомагав священнику в греко-католицькій церкві, тому нам виділили житло при храмі. Правда, в одній кімнаті мешкало чотири сім’ї!
— Коли ж тоді на вашому горизонті з’явився балет?
— Це була мамина ідея. Одного разу вона вирішила показати мене в школі при театрі Колон, що в Буенос-Айресі. На диво, я пройшов екзамени і мене взяли на навчання. Можливо тому, що серед охочих хлопчиків було мало. (Усміхається). Та оскільки я прийшов із футболу (до слова, мав усі шанси потрапити згодом в одну з команд), то мало що знав.
Танцювати ж зазвичай починають у сім-вісім років, а мені було вже одинадцять. Спочатку в мене нічого не виходило, я часто падав під сміх інших дітей. Та згодом став помітно прогресувати і відчув смак до балету. (Усміхається). Опісля три роки навчався в Австрії — у школі при Winnerstatsopera. Потім працював у Новій Зеландії — у Королівському театрі, а далі — у San Francisco Ballet у США.
Спочатку в мене нічого не виходило, я часто падав під сміх інших дітей. Та згодом став помітно прогресувати і відчув смак до балету.
— А як ви до Києва потрапили? Зазвичай наші артисти прагнуть працювати на Заході, а ви — навпаки...
— На гастролях в Італії в 2015 році я познайомився з Олександром Стояновим (прем’єр Національної опери, а за “сумісництвом” чоловік прими-балерини Катерини Кухар. — Авт.). Згодом ми ще декілька разів перетинались — танцювали на гала-концертах у різних країнах. І щоразу він казав: “Приїжджай, у Києві тобі буде класно!”
Це запрошення мене зацікавило. Тим більше, що йшлося про батьківщину. Так, я виріс в Аргентині, яка дала мені буквально все, розмовляю іспанською, але... Я все одно — українець! По крові. Тож вирішив урешті-решт приїхати до Києва. І хоч я тут уперше, мені дуже подобається... Особливо люди — прості та привітні. Свої! (Усміхається).
— Разом із вами з Сан-Франциско приїхала й аргентинка Анна-Софія Шеллер, яка стала примою-балериною Національної опери. Якщо не секрет, скільки років ви разом?
— Ми познайомились п’ять років тому... Багато танцюємо разом, і вона чимало мене навчила. У неї величезний досвід партнерства. Знаєте, на сцені з Анною дуже легко. А в житті... Іноді важкувато, бо ми весь час говоримо про балет. (Усміхається).
Фото зі сторінки Національної опери України у facebook
— Знаю, що ви великий шанувальник татуювань. Маєте їх багато?
— Вісім. Я захопився тату, коли жив у США. Проте тепер трохи шкодую і хотів би видалити більшість малюнків. Залишивши лише лева з короною на правому передпліччі, а на лівому — сонце, місяць та зірку. Вони мені дуже подобаються... Знаю, що видалення татуювань досить болісне та й потім залишаються шрами. Проте новітні технології, кажуть, дозволяють зробити це менш травматичним. Хоча і коштує така послуга дуже дорого.
— Миколо, скільки часу ви присвячуєте щодня заняттю біля станка?
— Ви маєте на увазі в залі? Зараз порахую: п’ять, шість, іноді сім годин. Тобто в тиждень — не менше 35-ти. Заняття починаються щодня об 11-й... До речі, в Україні чудові педагоги, вони так переживають та піклуються про тебе! Просто, як батьки... Коли ж я не зайнятий у театрі, то полюбляю побути вдома, переглядаючи нові фільми, або погуляти Києвом. Українська столиця мені дуже подобається.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас – тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Джамалою.
