Він народився у Бурятії, тривалий час жив та працював в Україні, а потім перебрався до Америки. Причому навіть за океаном пише українською мовою. На його рахунку такі бестселери, як “Франческа. Повелителька траєкторій” та “Франческа. Володарка офіцерського жетона”. А тепер ось вийшов новий роман — “Моцарт 2:0”, який також спіткав неабиякий успіх...
— Цей роман не схожий на попередні, — каже “Експресу” Дорж Бату. — Хоча б тим, що тут є повноцінний сюжет. І це цілком вигадана історія. Щоправда, всі персонажі там реальні. Усі до єдиного. Я просто зводжу їх в одному місці й в один час.
— Працюючи над новою книгою, що ви для себе відкрили про цього легендарного композитора, який давно перетворився на ікону?
— Власне, моїм завданням було дістати Моцарта з ікони, зняти з нього німб і перетворити на нормальну людину, котра живе просто посеред нас. За сакралізацією ми втрачаємо реальну людину, котра жила, творила, раділа і злилась, робила дурниці й помилялась. Особисто мені не цікавий нафталіновий Моцарт, якийсь чувак у перуці та червоному камзолі, про якого ніхто нічого не знає, крім того, що це — Моцарт.
Я дав читачеві того Моцарта, котрого хочеться вивчати і слухати, адже його особистість цілком заслуговує на те, щоб знати її ближче. Вольфі, як з’ясувалось, схожий на багатьох із нас — він веселун, має проблеми з грішми (їх завжди бракує), любить свій туалетний гумор і закоханий у свою справу.
— Це правда, що на ваші два романи про Франческу зазіхають кіношники? Не боїтеся розчарувань, які досить часто очікують письменників після виходу екранізацій їхніх творів?
— Правда. “Франческа”, як і “Моцарт 2:0” — цілком кінематографічні романи. Чітко прописані герої та локації, ясна картинка й діалоги. У минулому я телевізійник, тож знаю, про що пишу. Розчарувань не боюсь, бо режисер має право побачити моїх героїв саме так, як він це бачить. То його творче право, на котре я, як автор, не зазіхаю.
— Кажуть, наступний роман ви хочете написати про Григорія Сковороду?
— Хто таке каже, покажіть мені його? Я візьму цю людину на роботу моїм директором і агентом! Насправді постать Сковороди мені здається дуже цікавою, і він абсолютно пасував би сьогоденню. Як такий собі гіпстер з модного нью-йоркського району Вільямсбург, котрий із власності має MacBook Air останньої моделі, сопілку та носить дорожезні мешти на босу ногу.
Постать Сковороди мені здається дуже цікавою, і він абсолютно пасував би сьогоденню. Як такий собі гіпстер з модного нью-йоркського району.
Причому туфлі подаровані йому його ж послідовниками і фанатами, яких у нього ціла купа. Живе він тим, що веде модний блог, де пише про свій погляд на життя, продає там рекламу і створює різні стартапи для великих корпорацій. Сковорода не буде героєм мого наступного роману. А може, і... буде.
— Я читав, що ви з нуля вивчили українську мову, коли переїхали жити в Україну. Для вас це було принципово?
— Для мене було принципово спілкуватись з дружиною її рідною мовою. Я цього хотів. Ну і come on, якщо я приїхав в Україну, якою мовою логічніше користуватись? Угорською? Румунською? Отож. Ярка терпляче вчила мене, виправляла, і мій рівень мови тепер — винятково її робота.
— Наскільки у вашому житті відігравав роль випадок? I чи не він привів вас врешті-решт у NASA?
— Як математик я скажу, що випадків не існує. Хаос — це математична система, яка залежить від початкових умов і є детермінованою, тобто підпорядкованою певному строгому закону. Тож кожний поворот мого життя закономірний, і будь-яке його порушення може змінити подальші кроки. Математичний термін “залежність од початкових умов” це і є те, що відомо вам як “ефект метелика”.
— Скажіть, як пандемія вплинула на ритм вашого життя? I які висновки слід зробити всім нам із цієї ситуації? Не лише медичні...
— На ритм мого життя пандемія майже не вплинула, бо я належу до категорії essential workers. Супутникам у космосі наплювати на те, що відбувається на Землі. У Всесвіті свої закони... Та я бачив порожні вулиці у Нью-Йорку. Це дало мені відчуття відсутності будь-якої суспільної константи — все може змінитись в одну мить. Воно примушує не гаяти часу й не витрачати його на порожні суперечки чи випадкових людей... Ми вижили та йдемо далі!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із письменником Сашком Дерманським
