Насправді його ім’я та прізвище — Олександр Власюк. Однак усі знають цього усміхненого бороданя не інакше, як Сашка Лірника. Він — сценарист, актор, телеведучий, а головне — казкар. Від його книжок дітей за вуха не відтягнеш...
— Мені тут сказали, що ви повернулись ізза кордону. Якщо не секрет, де були та що бачили?
— Я прилетів із Сінгапуру. Був там уперше, тож вражень — море. Це зовсім інший світ, не схожий на нас. Своїм мисленням, своїми традиціями, своєю їжею. Ну все інакше! І це “заточено” для зручності людей (зокрема інвалідів), а не так, як в Україні. Водночас дуже багато якихось заборон. Іноді дивних... Сінгапур — це навіть не держава, а правильніше було би сказати корпорація!
Взагалі ж я вже досить багато встиг поїздити по світу. Наша діаспора часто запрошує мене виступати. Останнім часом кличуть в Іспанію, Об’єднані Арабські Емірати, Італію, Канаду, Аргентину, Австралію... На жаль, не завжди вдається знайти час, щоб кудись поїхати. Особливо тепер, після виходу на екрани фільму “Пекельна хоругва, або Різдво Козацьке”.
— Ця стрічка уже зібрала майже десять мільйонів гривень у прокаті. Ви сподівалися на такий успіх?
— Ви знаєте, я понад дванадцять років займався цим проектом (стільки разів переробляв сценарій!), тож сподівався на певний успіх. Але щоб такий — ні! (Усміхається). Тішить, що люди пішли на “Пекельну хоругву”, хоча кінотеатри не хотіли брати наш фільм...
Найприємніше, як глядачі реагують: на кожному сеансі аплодують після показу! Тепер же я подав на пітчинг новий фільм — це буде козацький детектив-вестерн. Сценарій — дуже цікавий та оригінальний. Та наразі не буду розкривати всі таємниці.
— Сьогодні ви працюєте інтенсивніше, ніж, скажімо, років двадцять тому?
— Двадцять років тому я працював на будівництві, а казки писав у вільний час. Нині ж повністю займаюсь письменництвом. Так, мені платили тоді як інженерові дуже багато, але... Морально було досить важко. Щодня одне й те ж: робота — дім — робота. Навіть гроші не особливо тішили. Тим більше, що, виплачуючи зарплату, тебе могли ще й обматюкати. (Усміхається).
Однак настав час, і я покинув це діло та зайнявся тим, що в мене непогано виходить, що справді люблю й що люди цінують. Творча робота не менш виснажлива (хоч бетон я не мішаю і цеглу не кладу), та головне, що отримую від неї задоволення. Адже, коли пишу, то маю можливість “творити світи”.
Плюс — спілкування з людьми, особливо — з дітками. Я їжджу по дитсадках, школах, лікарнях, скрізь!
— А своїм дітям розповідаєте на ніч казки?
— Ой, вони вже дорослі. (Усміхається). Та свого часу все почалося, власне, з казок на ніч. Тепер я з радістю розважав би онуків, тільки вони — далеко. Бачимося доволі рідко, але коли зустрічаємось, то це, звичайно, радість велика. Я їх дуже люблю!
— Цікаво, як дружина ставиться до вашої творчості?
— Якби не її підтримка, то з казками у мене б нічого не вийшло. Людмила — мій перший критик і помічник... А познайомилися ми на фестивалі “Срібна підкова”, де я був членом журі, а вона приїхала виступати. Отак побачив на сцені й закохався. (Усміхається). Нашому шлюбові вже більш як двадцять п’ять років. Знаєте, в сім’ї всяке буває — і посваришся, і помиришся, але основне, щоб були спільні інтереси та взаємопідтримка. У нас, слава Богу, саме так.
— Коли я телефонував, щоб домовитись про інтерв’ю, ви сказали, що якраз стоїте в корку. Затори на дорогах дуже вас нервують?
— Я їх ненавиджу! Стараюсь пересуватись у Києві в метро, а вже за містом — машиною. Дуже люблю автомобілі та все з ними пов’язане. У дитинстві навіть мріяв стати далекобійником. На жаль, це не стало реальністю, але певний час я працював на автостанції. Чим я тільки не займався у житті! (Сміється).
Мій водійський стаж — тридцять п’ять років. На виступи в інші міста завжди вирушаю своєю машиною. У ній є все: можна і поспати, і каву попити. (Усміхається). Чи потрапляв за ті роки в аварії? Так, траплялось декілька, але я не був їх винуватцем. Добре, що обійшлося без травм. Як кажуть, спасибі Господи, що взяв грошима.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Тиберієм Сильваші
