Сергій Мартинюк (він же “Колос”) не тільки лідер популярного гурту, а й письменник. Успіх дебютного роману “Капітан Смуток” спонукав його взятись за продовження літературних експериментів. Їх результатом стала поява нової книжки “Рок-н-рол”, обсяг якої понад 400 сторінок! Та й на карантині музикант не гаяв часу...
— Сергію, восени ви виступали на майданчиках під відкритим небом. Навіть дали один концерт на даху кінотеатру... А що буде далі за вашими прогнозами?
— Я намагаюсь оптимістично дивитись на ситуацію. Сподіваюсь, що організатори, місцева влада та відповідні правоохоронні структури знаходитимуть компроміси. І в тих регіонах, де захворюваність на коронавірус дозволятиме робити концерти, їх влаштовуватимуть. Зрозуміло, з дотриманням усіх санітарних норм... Вважаю, що музикантам, які через карантин останні пів року не виходили на сцену, влада має піти назустріч. Тим більше, що потяги в Україні їздять, літаки також курсують. Причому з повною посадкою! Тож я тут за чесну гру й проти подвійних стандартів.
— За відсутності насиченого гастрольного графіка ви встигли видати новий роман “Рок-н-рол”. Як довго над ним працювали?
— Він був написаний ще торік, мав вийти цієї весни, але через пандемію побачив світ лише восени... За той час народилась ще одна невелика історія — “Король дощу”. Над новим романом я працював на самоізоляції, й там, власне, зачіпаються теми карантину, покоління зумерів і т. д. Деякі герої з “Капітана Смутку” та “Рок-н-ролу” перетинаються на його сторінках, тож це буде своєрідне продовження... Потім я зроблю певну паузу, аби переосмислити, що хочу робити в літературі далі та чи хочу взагалі.
Над новим романом я працював на самоізоляції, й там, власне, зачіпаються теми карантину.
— Анонсуючи вихід цієї книжки, ви написали у фейсбуці: “Як народжується музика і рок-н-рольні герої? Що, якщо правда про кумирів далека від ідеальності глянцевих обкладинок із ними? Що, якщо найвідвертіші романтики — найзатятіші грішники, приречені на вічну боротьбу з бумерангами минулого?” У вас тих бумерангів багата “колекція”?
— Є трохи. Адже в різні часи робилися якісь достатньо жорсткі кроки, говорились непопулярні слова, часто образливі. У когось я встиг попросити пробачення, у когось — не встиг або не захотів. Само собою колись ці бумеранги повертаються. Хочеться тобі цього чи ні. І то одна з основоположних істин, які я для себе відкрив за тридцять років життя.
Власне, це лейтмотив “Рок-н-ролу”: людям рано чи пізно доводиться відповідати за свої вчинки та слова. Принаймні більшості з нас... Не те, щоб я хотів спонукати читачів краще думати над тим, що вони роблять чи говорять (бодай з огляду на перспективу), але це хороша нагода ще раз поміркувати над тим, що у нашому світі, яким би хаотичним він не видавався, нічого випадкового немає.
— В останньому кліпі “Фіолету” — “Залишимось друзями” — головний герой гасає із коханою на мотоциклі. А ви до такої техніки не байдужі?
— Чесно кажучи, я мрію про неї дуже давно — ще з дитинства, коли катався зі старшими братами на старенькому “Дніпрі”. Нині кермую автомобілем — маю “Форд Фокус”, але в недалекому майбутньому планую пересісти на мотоцикл та освоїти цей засіб пересування. Його естетика, як і специфіка руху, страшенно мені подобається.
Точно не буду рок-н-рольним водієм, бо я достатньо спокійний і стриманий у таких речах і завжди дотримуюся правил дорожнього руху. Зрештою, дуже часто бачу, що відбувається з необачними хлопцями, які люблять швидкість більше, ніж себе. Тому, думаю, що буду акуратним за кермом мотоцикла. Щоправда, моя дружина категорично проти його купівлі. (Усміхається).
— Сергію, рік тому ви казали мені в інтерв’ю, що підійшли до того етапу, коли, в принципі, не проти стати батьком. За той час якось “просунулись” у цьому питанні?
— (Сміється). Моя думка не дуже змінилась, але дружина наразі налаштована більше займатися кар’єрою. Вона — професійний фотограф, у якої, навіть попри карантин, дуже активні робочі графіки. Набагато активніші, ніж у більшості музикантів. (Усміхається). Тому нині наша сім’я — це я та кохана. Наразі це той максимум, від якого нам, у принципі, кайфово. Хоча діти, мені здається, просто питання часу. Це розумію і я, і дружина.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із Юрком Журавлем
