У її доробку — майже сорок фільмів та серіалів, але визнання Ларисі Кадочниковій приніс культовий фільм “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова. Сьогодні 83-річна актриса нечасто знімається у кіно, а ось у театрі трудиться інтенсивно. Навіть готує для своїх шанувальників прем’єру...
— Ларисо Валентинівно, кажуть, ви працюєте над цікавим театральним проектом?
— Так, виставою про Жорж Санд і Фредеріка Шопена — “Він і вона”. Почали репетиції ще до карантину, який на п’ять місяців вибив нас із колії. Та й молоді актори, котрі спочатку мали грати зі мною, розбіглись по різних кінопроектах. Тому що зйомки — це гроші, а тут треба репетирувати безплатно. І з повною віддачею, адже погана вистава нікому не потрібна... Тому наразі не знаю, коли буде прем’єра.
— А вас нині запрошують зніматись у кіно?
— Так, є деякі пропозиції. Але подробиць не розповідатиму. Боюсь, щоб не зурочили... Проте сьогодні я нечасто приймаю запрошення від режисерів. Не хочу грати бабусь чи якесь там нещастя. Навіть за гроші. Тим більше, що у моїй фільмографії багато хороших стрічок. Взяти, до прикладу, “Тіні забутих предків”, яким цієї осені виповнилось 55 років.
— Коли ви перемикаєте канали й випадково натрапляєте на цей фільм, іноді дивитесь чи ні?
— Звичайно, дивлюсь. Але зазвичай його показують або вночі, або дуже рано. Знаєте, це кіно — унікальне, бо воно не старіє. Попри різноманітні перепони, які ставило тоді керівництво, ми їх пройшли й зробили справжній шедевр...
Навіть сьогодні люди часто впізнають мене просто на вулиці чи у магазині та підходять, щоб подякувати за роль Марічки й висловити захоплення тим, який гарний маю вигляд. (Усміхається).
— Маєте якісь секрети краси?
— Нічого особливого... Я навіть до салонів краси навідуюсь доволі рідко. Оце була ще торік, а тепер, через карантин, не ходила ні разу. Хто його знає, що там і як... Зрештою, я не роблю собі ніяких уколів. Лише масаж обличчя та спини. А більше — ні-ні. Знаєте, щоб мати гарний вигляд, треба обов’язково відпочивати. Найкраще — біля моря. Правда, цього літа я нікуди не їздила. (Зітхає). Тому, якщо чесно, не дуже добре почуваюсь. Просто втомилась. І хтозна, як переживу зиму...
Щоб мати гарний вигляд, треба обов’язково відпочивати. Найкраще — біля моря.
Востаннє була за кордоном торік в Ізраїлі. І якби не пандемія, то із задоволенням злітала би туди ще раз. Мене там приймали дуже тепло. Влаштували творчий вечір. Зал був переповнений. Зібралось багато людей з України... Виникло враження, що я у Києві.
— Ви й далі живете в однокімнатній квартирі, яку колись виділили вам із Юрієм Iллєнком, чи вже кудись переїхали?
— Ні, нова квартира мені не світить. Я декілька разів намагалась потрапити до одного міністра, але він мене навіть не прийняв. Кому сказати — народну артистку України, лауреатку національної премії... Смішно! Та я на них не ображаюсь, вони так живуть. От полишать свої теплі крісла й знову стануть нормальними людьми... Колись двері нашої квартири були відчинені, а сьогодні я нікого не запрошую. Соромно... Хоча іноді хочеться розставити свої картини та покликати друзів.
— Сьогодні ви малюєте чи немає натхнення?
— Був період, коли робила це щодня. Як божевільна! Тепер же малюю дуже мало. І питання не в натхненні, а в тому, що треба мати для цього місце. Ну, можна поїхати кудись на пленер, але я до такого не звикла. Удома ж уже стоять сто картин. Плюс багато книг, одягу і т. д. Та й нині я живу не одна. Поруч зі мною людина, яку люблю. Він також перевіз свої речі... Одне слово, тиснява.
— I хто цей чоловік, якщо не секрет?
— Він адвокат. Красивий, дуже стриманий, розумний, любить мене, надихає... Так, він молодший, причому набагато. На скільки? Можна я не казатиму? (Усміхається). Це не хлопчик, якому двадцять років. Такого варіанта я просто не допускаю. Він зрілий мужчина і разом ми виглядаємо органічно. Абсолютно... Це — наступний етап мого життя!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з письменником Артемом Чехом
