Його тато — Анатолій Хостікоєв, мама — Наталя Сумська. Тож не дивно, що В’ячеслав також став актором. Він багато грає у театрі (у деяких виставах — разом із батьками), знімається у серіалах та озвучує популярні фільми. Наприклад, його голосом говорить головний герой “Сторожової застави”...
— В’ячеславе, вам не прикро, що цей український фільм мав величезний успіх, а ви залишилися за кадром? Не ревнували часом актора Дмитра Каменського, якому дісталася вся прихильність глядачів?
— Звісно, була певна ревність. Протягом одного чи двох днів. А потім усе минулося. (Усміхається). Тим паче, що виконавець головної ролі зіграв її чудово. До слова, я зустрічався з Данилом на прем’єрі й він мені дякував за співпрацю. Казав, що йому дуже сподобався мій голос...
Знаєте, понад усе я хочу, щоб наше, українське кіно розвивалося. І не важливо, що ти робиш у тому чи іншому фільмі. Головне, що робиш! Тож, працюючи над дублюванням у “Сторожовій заставі”, мені було достатньо, що я долучився до створення цього великого та успішного проекту.
— Окрім “озвучки”, якою займаєтесь не один рік, ви встигли зіграти у кількох серіалах. Це правда, що заради ролі в “Чаклунках” вам довелося схуднути?
— Так. Режисер одразу сказав: “Славко, ти розумієш, що в тебе попереду п’ять сцен у ліжку?” (Сміється). Протягом двох місяців я щодня ходив у спортзал, дотримувався певного режиму харчування (їв п’ять разів у день дрібними порціями) й потроху скидав вагу. В підсумку вдалося позбутись 14 кілограмів. Із 93 — до 79 кг... Правда, тепер трішки повернувся до тієї ваги, що була раніше. (Усміхається). Віддаю старі борги театру, тож не до спортзалу.
— У театрі ви граєте з батьками у виставах “Незрівнянна”, “Кайдашева сім’я”, “Моя професія — синьйор із вищого світу”... Це складніше чи простіше, коли твої партнери на сцені — тато й мама?
— Дивіться, тут така ситуація: я з дитинства брав участь у виставах, у яких працювала мама. Тому насправді давно звик. Для мене не проблема, коли батьки — на сцені. Мало того — це навіть заохочує. Скажімо, у “Незрівнянній” ми граємо втрьох. І я почуваюсь у такі моменти дуже спокійно. (Усміхається). Розуміємо одне одного з півпогляду, з півслова. Навіть якщо хтось щось забуде чи зімпровізує, можемо одразу підтримати. Тож вбачаю у роботі з батьками тільки позитив.
— Скажіть, вас ніколи не вважали мажором?
— Звичайно, вважали. (Сміється). Та після знайомства зі мною багато хто змінює думку й не соромиться сказати про це. Зрештою, я не дивуюсь: про дітей відомих людей часто думають, що вони розбалувані та зверхні. Я ж гадаю, що в житті треба бути простим, а ще — ввічливим і легким у спілкуванні. Тоді це все до тебе й повернеться.
— У вашому інстаграмі я бачив фото з відпочинку в Єгипті. Сподобалось?
— Це було класно! Я раніше ніколи не літав до Єгипту й мені справді сподобалось. Найбільше — море. Таке чисте й прозоре. Навіть коли дивишся з корабля. До речі, я захопився там дайвінгом. У майбутньому дуже хотілось би робити це професійно. Щоб улітку займатись пірнанням, а взимку — сновбордом...
Ще одне моє хобі — спів. Останнім часом я поновив заняття вокалом. Знаєте, свого часу серйозно захоплювався музикою і грав на ударних інструментах у трьох групах. Ми їздили на фестивалі, записували пісні в студії, виступали просто на вулиці. (Усміхається). Думаю, що з часом я відновлю цю діяльність.
— На початку грудня на екрани вийде фільм для дітей “Тільки диво”, де ви зіграли одну з головних ролей. Хвилюєтесь перед прем’єрою?
— Ні. Коли знімався у тому фільмі, тоді переживав. Тим більше, що на майданчику (просто неба спеціально збудували казкове місто) іноді було дуже холодно — до 25 градусів морозу. Та акторам до такого не звикати. (Усміхається). Я чекаю прем’єри стрічки не з хвилюванням, а з нетерпінням.
— В’ячеславе, вам сьогодні — двадцять три, а яким ви себе бачите років через десять?
— Хочеться, звичайно, зніматись не тільки в Україні, але й у Європі та Америці. Однак розумію, що для цього треба багато, дуже багато працювати. Не тільки над своєю фізичною формою, але й над англійською мовою... А ще слід постійно рухатись уперед та “програмувати” свій успіх. Якщо ж щоранку дивитися у дзеркало й сумніватися у собі, нічого путнього не вийде. Треба вірити, що ти крутий!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту Фіолет
